Війна за напіврозвалену хату… На Тернопільщині у сироти хочуть забрати хату

Стурбована жителька села Ігровиця пані Ганна Добридень просить поради та допомоги, щоб їх із неповнолітньою онучкою не викинули на вулицю. 

«Родом я із Івано-Франківська. Сюди приїхала на роботу. Тут вийшла заміж. Народила доньку. Життя не складалося, бо чоловік пив, бив мене. Тож невдовзі ми розлучилися. Поселили нас з донькою в оцій старенькій хатині. Згодом познайомилася зі своїм другим чоловіком, переїхала до нього, народила йому сина. Чоловік помер, свій будинок записав на сина (хоч за нього тепер не хвилююся). Довелося знову переїхати в цю хатину.

Життя мене добре побило. Доня завжди горнулася до чоловікової рідні, яка весь час налаштовувала її проти мене. Вона не хотіла зі мною жити, не слухала. У 16 років втекла з дому. Ніхто не знав, де моя доня, і чи жива вона взагалі. Пам’ятаю, як оббивала пороги міліцейських відділків, благала, щоб розшукали мені дитину. Та все було марно. Донька з’явилася через якийсь час із маленьким згорточком у руках. Я ледь не знепритомніла, коли побачила, що це була дитина. Донька віддала маля мені, сказала, що йде до магазину. Пішла, і не повернулась. Я місця собі не знаходила. Не могла віддати онуку чужим людям, тому виховувала сама, як могла. Був період, коли не мала в що оповити, чим нагодувати», – в пані Ганни затремтів голос,пише газета Свобода.

…Згодом пані Ганна охрестила внучку та стала її офіційним опікуном, оскільки горе-маму позбавили батьківських прав. Бабуся обожнювала Настю, а та називала її мамою. Пані Ганна тривожилася, не могла дозволити, щоб при живій матері її так називали, тому сказала синові, щоб кликав її «бабою». З того часу як для сина, так і для Насті пані Ганна – «баба».

Невдовзі з’явилася мати Насті, вона живе в іншому регіоні, має дітей. Жінка визнає свою провину, просить пробачення, купує доньці подарунки, але ображена Настя і чути не хоче про неї.

Війна за стареньку хату

Пані Ганна живе для внучки і дякує Богу, що вона у неї є. «Я стараюся, щоб Настя мала те, що і всі діти. Звичайно, моєї пенсії не вистачає, але не бідуємо. Одна проблема – ніяк не можу приватизувати хату. По-перше, я мешкаю тільки в одній половині хати, другу колишній колгосп виділив іншій сім’ї, але ті люди заможні, вони і дня тут не прожили, по-друге, земля належить сільраді, а хата – підприємству «Золотий колос». Був суд, який ухвалив рішення, щоб усю хату віддати мені, а я одразу переписала б її на онучку. Але мої сусіди оскаржили рішення, і суд скасував свою ухвалу. В СПОП «Золотий колос» мені заявили, що я можу викупити у них свою частину хати за певну суму. Скажіть, де мені, пенсіонерці, взяти гроші?»

Жінка в розпачі, адже все життя самотужки робила ремонти, облаштовувала ту хату. Сьогодні вона назбирала б кошти на підведення газу та води, але не впевнена, що наступного дня її не виженуть на вулицю. «Ви зрозумійте, особисто мені нічого вже в житті не треба. Для мене основне, щоб Настя була забезпечена”, – завершила розмову бідолашна жінка.