Жителька Тернопільщини два роки тому поховала зятя, цьогоріч – доньку, а тепер доглядає за сирітками

Коли входиш до хати Лариси Онищук із села Бодаки Збаразького району, аж серце радіє. Навколо чисто, тепло, по хаті метушаться дітки, пахне смачним обідом. Лише в господині сльози на очах. 

А як інакше? Адже два роки тому поховала зятя, цьогоріч - доньку, а тепер доглядає за білявими сирітками, які так ніжно пригортаються до неї та просять обійняти… Пані Лариса - багата бабуся, адже троє дітей подарували їй аж чотирнадцять онуків. Жінка дякує Богу за своє життя, хоча горя побачила немало. Дев’ять років, як поховала чоловіка.

«Донька із зятем жили в іншому селі. Чула, що вони полюбляли випити, але не вірила людським переказам. Та коли зятя вбили, моя Тоня почала добряче заглядати в чарку. Якось мені наснився сон, що прийшов до мене зять, вбраний у все біле, і застеріг, щоб краще приглядала за донькою й опікувалася внуками. Я одразу ж кинулася до Тоні, просила її, вмовляла, навіть била, але нічого не допомогло. Тоді й забрала діток до себе. Доньку хотіли позбавити материнських прав, а дітей віддати до інтернату. Я їздила на всі суди і запевняла, що стану опікуном дітей, головне, щоб їх не забрали. Тоді ж змушена була звільнитися з роботи, хоча до пенсії залишилось – «рукою подати». Так ми почали жити з онуками. Тоня приїжджала, коли закінчувались гроші, а потім знову їхала. Мені до сліз було шкода тих маленьких діточок. Вони плакали, хотіли материнського тепла, ласки…»

Біда сталася 7 липня. Тоня ночувала з одним із дітей - Віталиком у своєї сестри. Допомагала по господарству, викупала сина, поклала спати, і сама пішла у ванну. Десь о четвертій годині прокинувся чоловік сестри (згодом він розповідав, наче його хтось штовхнув). Побачив увімкнене світло у ванній, увійшов і застав Тоню мертвою, пише газета Свобода.

«Вона народилася на Різдво, а померла на Івана Купала, – розповіла пані Лариса. – Віталик був із нею, бачив її мертвою, напевне тому на похороні найбільше плакав». Жінка розповіла, що хлопчик часто згадує маму, але став дуже неслухняним, агресивним. Напевно, не може втямити, чому мати залишила їх самих.

«На похороні він не добув до кінця, розплакався, розгнівався і сказав, що йде додому до мами». Не може забути її і наймолодший Мишко, якому нещодавно виповнилося три роки. Пані Лариса розповідає, що він, як тільки почує звук автомобіля, біжить на поріг та радісно вигукує: «Мама!». Його зупиняє сестричка Валя і каже: «Мами нема, вона - в ямі». «На це не сила дивитися! Але Бог добрий, і все втихомириться. 29 серпня навідалися голова Збаразької райради і сільський голова. Вони принесли діткам портфелі. Хоча я перед тим що могла, те купила. Вони мені допомогли з опікунством. Скільки я набігалася по тих кабінетах, ніде пуття не було. А сьогодні саме завдяки голові райради я є офіційним опікуном діток. Тепер хоч кілька гривень будемо отримувати, бо звільнилася з роботи, і пенсії не отримую, живемо за рахунок господарки», – зізналася жінка.

Бабуся разом із онуками тримають трьох поросят, курей, гусей, качок, обробляють чималий шмат городу. Пані Лариса каже, що онуки їй допомагають. «Я їх не змушую до роботи, вони самі завжди намагаються мені допомогти. Основна поміч – від найстаршого Максимка. Йому тільки десять років, а він уже готує смачні обіди, радить мені, скільки солі сипати, які спеції використовувати. Якось була на городі, приходжу, а в хаті - чистота, на столі - обід, молодші вже сидять і чекають на мене. Я тоді дуже плакала, не знаю, від радості чи від жалю».

В школі гарно вчиться Валентина. Дівчинка мріє стати учителем. Бабуся запевнила її, що якщо вона буде успішною в навчанні й надалі, то обов’язково буде вчителювати. Найстарший Максимчик мріє стати кухарем. Хлопчик вже відтепер вивчає ази кулінарного мистецтва й планує взяти участь у шоу «Майстер-шеф». «Його життя навчило куховарити. Адже коли вони жили ще з мамою, то саме Максим годував молодших діток. Найбільше доглядав за Мишком, міняв підгузники, сам видоював корову і варив братику молочну кашку. Моїй доньці тоді було не до того…»

Віталик, попри свій нестримний характер, хоче стати міліціонером. А трирічний Мишко увесь час чекає, що на порозі з’явиться мати.

Після розмови з пані Ларисою я попрямувала до Бодаківської сільради. Її голова, Надія Василівна Борисович, розповіла, що в селі сімейству допомагають чим можуть. Адже залишитись із чотирма малими дітьми і давати собі раду, зможе не кожен. Одна у них проблема – нема газу, опалюють хату за допомогою грубки. «Наприкінці серпня пані Ларису навідував голова райради, пообіцяв, що допоможе і з газом. Будемо сподіватися, що найближчим часом це станеться»,- розповіла сільський голова.

Я завжди захоплююся такими людьми. Пропри біди, негаразди, навіть трагедії у житті, вони ніколи не опускають руки. «Це - мої діти! Я їх ніколи нікому не віддам і житиму, доки не поставлю їх на ноги! А Бог - добрий, обов’язково мені допоможе й підкаже», – ствердила Лариса Онищук, бабуся, яка самотужки виховує чотирьох онуків.