"Ти тільки живи": після прильоту в бліндаж батько трьох дітей рятував поранених і отримав жахливі опіки

Михайло Шаварин на фронті від 2015 року. І, маючи трьох малих дітей, став на захист України із початком повномасштабного вторгнення.

Після атаки дронами отримав серйозні опіки. І вже коли зустрівся із мамою в госпіталі, сказав: «Якби не мої хлопці, я згорів би». Та попереджає, що після одужання його навряд чи втримають вдома… Служать також його молодший брат і племінник, а шваґро вже три місяці не виходить на зв’язок, пише 20 хвилин.

«Не я перша і не я остання мама, яка чекає синів і живе від повідомлення до повідомлення, — голос Марії Кобрин з Підволочиська стихає. Жінка зупинила розмову, чути, вона гірко плаче, згадуючи, як приїхала в госпіталь і побачила свого пораненого сина. — Це ніби фільм жахів. На Михайлика було боляче дивитися, але ті хлопці, що поруч з ним в палаті… Це такий біль! Стільки нестерпного болю… Я щиро співчуваю всім матерям і дружинам, які втратили рідних Героїв. І тим, чиїх дітей поранило. Боляче за наших синів України…»

Рятував побратимів 

Про родину з Підволочиська, де четверо військових, розповіла журналістам їхня землячка Галина Гладиш. Жінка, аби підтримати родину, оголосила збір на допомогу пораненому воїну Михайлу Шаварину. А ми поспілкувалися з його мамою і також просимо підтримати збір на допомогу воїну. Бо родина опікується не лише Михайлом, а й хлопцями, які отримали тяжкі поранення на фронті і яких рятують в одному із закладів Львова.

— Герой, який вижив заради своєї сім’ї і всіх нас — Міша Шаварин. Під час бойового завдання, коли в бліндаж прилетіли дрони, отримав тяжкі опіки, — розповіла Галина Гладиш. — Рятував життя побратимів, сам останнім вибирався з бліндажа. Дякую тобі, що вижив. Я буду знову і знову тебе обіймати молитвою. Ти тільки живи!

Пані Галина через соцмережі звернулася до мешканців Підволочиської громади та всієї Тернопільщини з проханням підтримати родину і допомогти полегшити фізичний і душевний біль пораненого земляка.

— Прошу підтримати Мішу, який став на наш з вами захист від початку повномасштабного вторгнення, хоча міг цього не робити, бо мав трьох малих дітей, — каже Галина Гладиш. — Лікування буде довгим і виснажливим. Наразі Міша у госпіталі . Тому звертаюся до вас з проханням допомогти і підтримати сім’ю фінансово і морально.

Михайло Шаварин народився 21 серпня 1984 року у Підволочиську. Разом з дружиною та трьома дітьми проживав у Волочиську. Зараз дружина біля Михайла у госпіталі. А їхні діти — із Михайловою мамою Марією Кобрин.

Служать сини, онук і зять

— У мене служать і Міша, і молодший син, і зять, і онук, — жінка, розмовляючи із журналісткою, весь час намагається втриматись, аби не плакати. — Міша пішов служити ще 14 лютого 2015 року, тоді був в АТО понад два роки, трохи побув вдома, — і відтоді підписував контракти. Служив на Донецькому і Луганському напрямках у складі 10-тої, 128-ої, і 14-тою бригад. Пройшов чимало гарячих точок. Мав відзнаки за службу.

В 2019 році звільнився з армії, працював робочим, аби поставити на ноги трьох дітей, розповіла мама бійця. Старшому синові Сашкові зараз 15 — цього року хлопець закінчує 9 клас. Доньці Даринці 10 років, навчається у 4 класі. Наймолодша донечка Олеся у першому класі.

— Він міг нікуди не йти, коли почалося повномасштабне вторгнення, — каже мати. — Але навіть зараз — після настільки тяжкого поранення, каже, мовляв, я не обіцяю, що буду вдома.

П’ятого січня 2022 року Михайло підписав черговий контракт зі 105 бригадою. Мати каже, він відчував, що буде повномасштабна війна, і втримати його вдома було неможливо. Що відтоді довелося пережити, матері не розповідає, аби не хвилювалася. Але жінка знає, що був під Куп’янськом, потім Богодуховом. Деталей — жодних.

— Молодший син Володя теж був контрактником, і в квітні 2022 року мав звільнятись з війська, теж має двох діток, — розповіла Марія Кобрин. — Поки хлопці воюють, невістки, дві Тетяни, і діти зі мною. Нам так легше все переносити. Всі чекаємо на наших хлопців, молимося. Ще служать зять і внук. Тому наш ранок починається з того, хто відгукнувся. Хто поставив плюс, хто крапку — і так добре, значить живі.

Зять пані Марії, чоловік доньки Любові Шрамко, служив в 44 бригаді. Потім на службу пішов їхній син Віктор. Обидва були на Запорізькому напрямку. Внука перевели до бригади на Рівненщині, а зять опинився у складі 24 бригади, що на Львівщині.

— П’ятого лютого зять востаннє зателефонував до дочки і сказав, що йде «на нуль». Вже коли закінчували розмову, додав: «Мені протриматися б до травня», — згадує пані Марія. — Відтоді на зв’язок не виходив, хоча вже травень. Де він, що з ним — ми не знаємо. Офіційних сповіщень нам не було. Донька приходила у ТЦК, там запевняють, що чоловік на бойовому завданні, що живий-здоровий. А ми тільки молимося, щоб так і було.

Поранений, везуть у госпіталь

Матір згадує, як дізналася за поранення сина Михайла. Зранку 25 квітня ще говорила із ним по телефону. Міша набрав на дві хвилини, запитав, як мати почувається і про себе сказав коротко, — мовляв, служу.

— Десь о 12.30 Міша подзвонив і сказав, що поранений і його везуть в госпіталь, — згадує пані Марія. — Що тоді пережила, навіть згадувати не хочу. Вже пізніше, коли був у госпіталі, хтось набрав з Мішиного телефону, щоб я його побачила. Сам не міг того зробити, бо повністю були обпечені руки. Те, що я побачила — це жах. Весь в бинтах, чорний... (жінка гірко плаче — прим. авт.). Потім бинти з лиця зняли, а руки… Два дні син був в Харкові в госпіталі, потім перевели на Львівщину. Дружина біля нього, а я з дітьми.

Наприкінці квітня жінка поїхала в госпіталь до сина. Каже, побачила страшну картину, щойно увійшла в палату. На сина боляче було дивитися, — лице обпечене, шия, найбільше постраждала ліва сторона. Опіки є навіть під колінами. Руки досі всі в бинтах. Певний час з ним працювали реабілітологи, бо не міг спати, казав, що вогонь перед очима.

Опікуються пораненими

— Хлопці в палаті лежачі, обпечені – страшна картина, — жінка знову гірко плаче і зупинила розмову. — Несила на те все дивитися. Але ми їхали не тільки Мішу провідувати. Ми і тими всіма хлопцями опікуємося. До одного мама приїжджала здалеку. Побула, і повернулася додому. До інших тільки дзвонять рідні. Там ліки дають, перев’язки роблять. Але мазі докуповуємо, пеленки. Щось смачненьке їм купити.

— Дякуємо всім добрим людям, які нас підтримують і допомагають, — пані Марія ледь стримує емоції. — Нашому священнику з Підволочиська, отцю Тарасу, і всім небайдужим людям. Всім вам велике материнське дякую. Нам допомагають — а ми допомагаємо тим хлопцям, які лікуються разом з сином. Мусимо їм допомогти…

Молодший син жінки теж мав осколкове поранення. Місяць пробув у госпіталі, ще місяць вдома, а потім повернувся на службу. Зараз дуже хвилюється за Михайла.

— Син потроху одужує, рани загоюються, а я щиро дякую хлопцям, синовим побратимам, які витягли і врятували мою дитину, — каже пані Марія. — Мрію, щоб він пошвидше одужав і пішов на випускні до своїх дітей. Щоб у всіх трьох його малих на святі був тато поруч.

В іншого онука, який зараз служить, 29 квітня був 25-річний ювілей, розповіла бабуся. У той день хлопець найбільше мріяв, аби зателефонував його тато, з яким зник зв’язок три місяці тому. Він так хотів почути його голос…

Жінка каже, що молиться, аби всі її рідні вціліли і повернулися з війни. Щоб всі українці дочекалися своїх Героїв додому. І головне для нас усіх, — дочекатися Перемоги!

Довідка

Хто бажає допомогти родині фінансово, рахунки Галини Гладиш:

https://send.monobank.ua/jar/5NmcnvVaT3

4441 1111 2388 4193 — Монобанк

4149 4993 9164 3150 — ПриватБанк.