54-річні двійнята з Тернопільщини захищають Україну від початку війни

Брати-двійнята з Тернопільщини захищають нашу країну у складі 105-ої бригади ЗСУ від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Суспільне поспілкувалося з Анатолієм у зоні виконання бойових завдань, а з Юрієм, коли він був у відпустці на Тернопільщині.

"Ми з братом двійнята. Ми раніше служили строкову разом і нас в один день призвали, і ми так служимо тепер разом. Спочатку було важко, бо вік, але вже звик. Ходжу з хлопцями на позиції, виконую бойові завдання, побутові завдання", — розповів Анатолій.

Анатолій командир мінометного взводу 82-го батальйону 105 бригади тероборони. Йому 54 роки.

Він на 10 хвилин молодший за свого брата Юрія.

"Заступаємо по різних позиціях, бо кажуть, що по закону два брати разом не можуть бути. Бувало таке, що один другого міняли. Заступаємо на позицію — один за другого переживаємо. Так і по житті — один другому допомагаємо. Ми ж брати. Мусимо стояти, тримати ті лінії, які ще можемо тримати".

На двох у братів четверо онуків:

"Розказую їм, як їду, на рибалку можу піти чи по гриби. Такий культурний відпочинок, а про війну — ну, не хочу розказувати, щоб діти і внуки того не відчували. У мене троє онуків. У Юри одна".

За словами Анатолія, нещодавно він повернувся з відпустки.

Тепер у відпустці його брат. Обидвоє живуть у Підволочиській громаді. Юрій — головний сержант мінометної батареї. Поки він удома, дружина готує його улюблену страву — налисники.

На війні Юрій та Анатолій з квітня 2022 року, розповіла Галина:

"Було 17 квітня, його забрали, а 2 травня в сина весілля. Не пустили його тоді, було весілля без чоловіка. І висвячувався син на священника — не пустили. Через пів року приїхав у першу відпустку".

Другу відпустку подружжя провело в Польщі, де живуть їхні двоє синів, розповів Юрій:

"Старший священник у мене. Молодший вчиться на логіста теж в Польщі. Тут є їхні нагороди, які отримали під час навчання в школі: футбол, волейбол, легка атлетика. Все, що було в школі, тим вони займалися.

А в мене трошки інакші медалі. Ця медаль від президента України, коли витягнув своїх хлопчиків з лісу, був на прикритті. Хрест отримав на Харківщині — та ж ситуація, але ще складніша. А це просто медаль до УБД, два роки як дали нам УБД".

За словами Юрія, нагороди — це визнання, але найважливіше на війні — підтримка родини:

"Я ще не зайшов на позиції, а вже думаю, як вернутися і поговорити з жінкою. Чотири доби, п’ять — вона видзвонює всіх. У мене жінка така, що підніме кого треба і не треба".

Чоловік каже, у відпустці постійно думає про брата:

Приїхав з Карпат і вже знаю, що одного побратима нема, позиції нема і він там був. Дзвоню — трубки не бере. Підняли — живий-здоровий. Дякувати Богу".

До війни Юрій та Анатолій працювали будівельниками.

Юрій був в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії. Коли приїжджав із заробітків, будував дім, облаштовував двір.

Зараз біля обійстя пишно квітнуть іриси.