Мовчазні святі з каменю: що приховують старовинні скульптури Микулинецького кладовища у Тернополі

На могилах Тернопільщини, поряд із хрестами, можна побачити фігури Діви Марії, апостолів і святих. Вони там не просто так — кожна скульптура має свій особливий зміст і символіку. Історик розповів, про що свідчать ці надгробні образи та що вони можуть розповісти про віру, традиції й майстрів минулого.

Традиція ставити надгробні скульптури прийшла в Україну з Заходу, до цього на могилах ставили хрести. Фігури святих і великомучеників, євангелістів, Діви Марії з Ісусом та інших бібілійних персонажів, — усі вони стоять на могилах невипадково. Про що свідчать та як їх "читати" на прикладі тернопільського Микулинецького кладовища, для Суспільного розповів історик, краєзнавець, який працює в Тернопільському обласному центрі охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини Володимир Салук.

За його словами, якщо в храмах на вітражах і розписах стін поміщали зображення святих з їхніми атрибутами, аби таким чином розповідати про біблійні сюжети, то надгробна скульптура була швидше для увічнення пам'яті про померлу людину. Хоча атрибути, за якими можна було відрізнити одних святих від інших, тут також грали важливу роль:

"Це називалося патрональною скульптурою — коли на могилі встановлювали фігуру в честь святого, ім'я якого носили померлі. Зазвичай в Україні всі були хрещені, тож і імена давали з церковного календаря. Наприклад, на який день припав день народження, то відповідно до церковного календаря і обирали ім'я. Ну, або за бажанням батьків ще. Святий, в честь якого людину назвали, був її патроном, тож і на могилі могли поставити саме його скульптуру. Якщо ж поховання було на кількох людей, то центральною фігурою міг бути святий-покровитель голови роду або того, хто помер раніше, а по боках постаменту — інші, в честь кого названі члени сім'ї чи родини".

Як розповів Володимир Салук, традиція ставити на могилах не хрести, а саме скульптури прийшла в Україну із західних країн — спершу з католицької традиції у греко-католицьку, а згодом і у православну.

"Якщо говорити про цвинтарі, які збереглися і які ми досліджували, то така скульптура у нас виникає близько 18 століття. До того це були хрести: дерев'яні чи кам'яні, якщо людина була багатшою. Найчастіше ми бачимо скульптури з пісковика і вапняка", — каже Володимир Салук.

За його словами, важливим також було те, чи в регіоні добували камінь і чи загалом було поширене різьбярство по ньому:

"Оскільки наші землі багаті на камінь, то були і каменоломні, і каменотеси, і скульптори, — цілі династії сформувалися на Тернопільщині. Було кілька осередків на Підволочищині, на Бережанщині, великі школи були у Струсові і Тернополі, на окремих скульптурах навіть є вказані майстри чи майстерні, в яких над ними працювали. Хоча дехто замовляв скульптури і у Львові".

Діва Марія й Ісус

Одним із найпоширеніших образів, який можна зустріти на Микулинецькому, є скульптури та барельєфи Діви Марії. Так само як є різна традиція зображення Богородиці на іконах, так само по-різному її образ передавали в різьбі. Як і Ісуса.

"Зображення Ісуса, звісно, не вказувало на ім'я померлого, а от про його побожність свідчило, про те, що людина віддавала честь Богові. Так само і зображення Марії не завжди співпадає із розміщенням її скульптури на могилі жінки, яка носила таке ж ім'я. Іноді це говорить про, як то кажуть, Маріїну побожність, що людина багато молилися до Богородиці", — пояснює Володимир Салук.

Найчастіше на Микулинецькому можна зустріти два образи Діви Марії: з малим Ісусом на руках — Одигітрія, або коли вона сама однією ногою стоїть на півмісяці, а біля ніг звивається змій, — Непорочна або в західній традиції Immaculata.

Апостол, Євангелісти і Іван Хреститель

В іконографії та скульптурі апостоли мають свої атрибути, розповів Володимир Салук. Наприклад, Петро тримає ключі від Царства Небесного, Андрія зображують з Х-подібним хрестом, на якому його розіп'яли:

"Атрибути святих і великомучеників часто вказують на якусь деталь із їхнього життя, в тому числі на мученицьку смерть. Так, Павло загинув від меча і саме з ним його зображують. Чотири євангелісти теж мають свої символи: Марко — лева, Лука — бика, Матвій — янгола, а Іван — орла. Крім цього в іконографії та скульптурі їх зображують із книгами чи сувоями, які вказують на те, що вони є авторами євангелій. Івана Хрестителя можна відрізнити по тому, що він тримає хреста або біля ніг у нього може бути овечка".

Святі і великомученики

Святі та великомученики, за аналогією до апостолів, також мають свої атрибути. Святу Анну, матір Богородиці, часто зображують із нею маленькою на руках. Святого Йосипа — з малим Ісусом. Хоча іноді в скульптурних композиціях обігрували традиційне зображення.

"Наприклад, на фото ми бачимо скульптурну композицію предстоячих. За традицією, там мали би бути Іван Богослов, Богородиця і святі жінки. Натомість ми бачимо там святих Розалію і Миколая. Першу можна впізнати за черепом — бо вона була відлюдницею, святого Миколая — за традиційним для нього вбранням. На постаменті можна одразу звіритися зі менами похованих там людей — справді Розалія і Миколай", — пояснює Володимир Салук.

Із нечастих імен, які можна зустріти, на Микулинецькому також була свята Вероніка — вона тримає хустку із ликом Ісуса. Кілька років тому через сильний вітер фігура впала і побилася, але ми маємо її архівне фото.

Якщо чоловічі персонажі мають доволі чіткі атрибути, то окремих святих чи великомучениць іноді важко ідентифікувати — у них в руках або лише хрест, або пальмова гілка. Тому часом відрізнити Теклю від Ксенії, Анастасії чи інших буває складно. У таких випадках варто звірятися з іменами на постаментах, радить Володимир Салук:

"Є святі, які мають чіткі атрибути і є досить поширеними в іконографії чи скульптурах нашого регіону: Катерина — з колесом, бо її колесували, Варвара тримає меч і чашу. Однак не завжди вдається чітко зрозуміти, кого мали на увазі майстри, якщо написи на постаментах не збереглися."

Водночас Володимир Салук радить, за можливості, фіксувати на фото і скульпутри, і написи на постаментах, бо з часом вони руйнуються і стираються. А таким чином їх можна зберегти для наступного вивчення.