Замки, легенди і магнати: селище на Тернопільщині було резиденцією одного з найзаможніших родів Речі Посполитої

Селище Золотий Потік, що розташоване неподалік Бучача, сьогодні славиться своїми спокійними краєвидами та величним замком. Проте колись це було жваве містечко з багатою історією, що почалася ще в XIV столітті, коли його називали Загайполе. У XVI столітті поселення стало власністю впливового роду Потоцьких, які не лише змінили його назву, а й перетворили на свою резиденцію.

За легендою, назва «Потік» походить від рятівного джерела, яке під час облоги вирвалося з-під землі, давши захисникам шанс на виживання. Згодом до назви додали слово «Золотий» — або через блиск потоку, або через стародавні оповіді про видобуток золота на цих землях.

Від XVI ст. воно належало Потоцьким, які перейменували населений пункт і добилися для нього статусу міста. Довший час у містечку на Тернопільщині Потоцькі мали свою резиденцію. Саме від топоніма Потік й походить прізвище відомого, впливового і багатого роду шляхтичів Речі Посполитої. Щоправда, якого саме – точно невідомо, пише Захід.нет.

На сайті громади розповіли легенди про походження назви містечка. Коли під час тривалої ворожої облоги замку його захисникам не вистачало води, у цей момент у підземеллі помітили джерело. Ця вода начебто пробилася з потоку, який протікав поза межами фортеці. Цей рятівний струмок і дав назву містечку. Спочатку це був просто Потік, а потім до назви додали Золотий. За іншою легендою, у ХІІ ст. на берегах річки Золота добували золото: «на Поділлі по річці Золота, що впадає в Дністер, за часів галицько-волинських князів мили золото».

У національному заповіднику «Замки Тернопілля» розповіли, що 1601 року король Зиґмунд ІІІ надав місту магдебурзьке право. Брацлавський воєвода Стефан Потоцький укріпив його оборонними мурами для захисту від ворогів та звів замок.

«За історичними свідченнями, замок до кінця XVIII ст. був не оборонний, а житловий. Він був головним маєтком Потоцького, який тут довгий час проживав зі своєю дружиною. Саме вона після смерті чоловіка намагалася надати замку оборонного характеру», – зазначають у заповіднику.

У XVII ст. у містечку розвивається деревообробне ремесло, зокрема виробництво дерев’яних скульптур. Ще у XIX ст. преса писала про геніального руського різьбяра, який працював на західному Поділлі. Його прізвище не збереглося, але відомо, що він походив із Золотого Потоку. Його витончена різьба донині зберігається у музеях.

У Золотому Потоці зберігся також костел Різдва Богородиці XVII ст., який Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка звели для домініканців. У ньому є фрески з життя ченців та портрети меценатів – Потоцьких.

Як і всі фортеці Поділля, золотопотіцький замок зазнавав численних нападів. З 1676 до 1683 року орди Ібрагіма Шишмана захопили твердиню, але після поразки під Віднем турки залишили її. Замок повернувся у володіння магнатів Потоцьких, які господарювали там до середини XVIII ст.

Втім, згодом Миколай Потоцький переніс свою резиденцію до Бучача, хоч землі далі були у його власності. Нові власники замку Ольшевські 1840 року почали будувати новий житловий палац. Але не розрахували бюджету і продали всі володіння Яну Стойовському. Утримання величного маєтку було не під силу і йому, тож наступними власниками стали євреї Фрідмани, які походили з родини цадиків із Садгори.

З 1887 року золотопотіцький замок купив політик і громадський діяч Володимир Гневош, який розмістив у ньому суд і податкове управління. Останнім власником до 1939 року був його син Олександр. В той час замок використовували вже для господарських і адміністративних функцій. Радянська влада влаштувала у замку катівню НКВС.