Музика прощання: як військовий оркестр на Тернопільщині щодня проводить Героїв в останню дорогу

Під звуки траурних маршів українських захисників востаннє несуть вулицями рідних міст і сіл. Цю важку, але водночас почесну місію на Тернопільщині виконує духовий військовий оркестр 44-ї артилерійської бригади — єдиний у гарнізоні сухопутних військ ЗСУ. Його музиканти майже щодня виїжджають на поховання по всій області, іноді розділяючись на дві групи, щоб встигнути провести Героїв у їхню останню путь.

За словами керівника і диригента оркестру Тараса Когута, за тиждень може бути до 8-ми похоронів. Тому виїжджають двома групами. До Дня сухопутних військ учасники оркестру розповіли Суспільному про складність роботи військового музиканта.

"Намалюй мені ніч" українського композитора Мирослава Скорика — один із творів, який оркестр грає на благодійних концертах. Однак з початком повномасштабної війни виступи на сцені стали рідкістю, адже майже щодня супроводжують похорони бійців, каже Тарас Когут.

На кларнеті грає Ірина Козловець. Музикантка у війську з 1998 року.

"Наша професія — це дисципліна, витримка, навички спеціальної підготовки — тактичної, вогневої. Я вже 27 років в оркестрі, за спиною сформувався досить важкий бронежилет.

Але ти насамперед — музикант. Хочеться поставити на землю цей уявний бронежилет і уявити себе романтиком. Я закохана в цю професію. Головне, ти виконуєш те, що любиш. Це важливо в житті кожної людини — займатися тим, що приносить задоволення і користь іншим.

У теперішній час це дуже важка професія, нам доводиться ховати багато воїнів. Я сама пережила втрату брата і знаю, що кожне поховання — це новий іспит витримки. Але ми торкаємося найголовнішого — душі. Рідні бійців дякують нам за те, що ми приїхали і підтримали їх", — говорить Ірина Козловець.

Диригент Тарас Когут розповів, оркестр 44-ої артилерійської бригади цього року відсвяткував десятиліття. У ньому грає 20 військовослужбовців, деякі з них мають бойовий досвід, як і сам Тарас. Чоловік у 2015 році отримав поранення під Дебальцевим. Там разом із побратимами воював пів року, 11 днів були в оточенні росіян.

"У нас є багато хлопців, які проходять службу тривалий час, брали участь в Антитерористичній операції, в Операції об’єднаних сил. Також є військовослужбовці, молоді хлопці, які вирішили перейти з військового оркестру в інші бойові підрозділи і зараз виконують бойові завдання із захисту нашої держави", — сказав Тарас Когут.

Для супроводу поховань оркестр ділиться на дві групи. Одна з них на час зйомок Суспільного поїхала в село Вербів, що за 65 кілометрів від Тернополя.

Василь Кизима — саксофоніст, однак на цьому похованні буде диригентом.

"Минулого тижня ми сім разів виїжджали на поховання. Відчуття музиканта весь час складні, навіть, якщо церемонія прощання відбувається не вперше. Це момент, коли музика стає не мистецтвом, а прощанням для людини, яка загинула, захищаючи свою державу", — зазначив Василь Кизима.

У селі Вербів Нараївської громади ховали 43-річного Тараса Ориника. Він був навідником танкового взводу 65-ої окремої механізованої бригади.

Під супровід військового оркестру бійця востаннє провели вулицями рідного села.

На баритоні в оркестрі грає Микола Дрель. Чоловік має бойовий досвід. Із 2015 по 2018 роки воював під Мар’їнкою та Бахмутом.

"Із 1983 року займаюся музикою, але під час мобілізації займався іншими справами. Звичайно, важко. Для мене найважче той момент, коли родина прощається. Не витримують нерви, але треба триматися. Найважче рідним, які проводжають чоловіків в останню путь. Це нас теж зачіпає", — розповів Микола Дрель.

На кладовищі для бійця оркестр востаннє грає Державний Гімн України.

Разом із чоловіком у військовому оркестрі грає Любов Кизима. Каже, з музикою пов’язане усе життя.

"Чоловік служив у військовому оркестрі. Я вирішила підтримати його, теж підписала контракт. У нашій сім’ї всі військові: чоловік, дочка — бойова медикиня, зять також військовий. І майже вся родина військова, від солдата — до генерала. Я цим пишаюся.

На кожному похованні музиканти військового оркестру розуміють, що їхнє виконання має особливий сенс. Воно допомагає людям попрощатися із загиблим героєм, підтримати їх у важкому болю. Є відчуття місії — зробити все максимально гідно і щиро", — сказала Любов Кизима.