Різдво у пам'яті: у родині Героя з Тернопільщини Романа Гармаша лишається порожнє місце за столом

На столі лежить шеврон, поруч — кутя, а порожнє місце нагадує про того, хто ніколи більше не сяде за родинну вечерю. Для рідних Героя Романа Гармаша Різдво стало святом пам’яті та молитви, коли вони вшановують народження Христа і світлу пам’ять про Романа, сина й брата, який віддав своє життя за Україну.

«Другий рік поспіль 24 грудня, коли на небі з’являється перша зірка, наш дім наповнюється особливою тишею і молитвою, якими ми вшановуємо не лише народження Ісуса Христа,- розповідає 20 хвилин Світлана Гуменнна, рідна сестра загиблого Героя Романа Гармаша. — Вшановуємо пам’ять про нашого Ромчика, сина і брата, який ніколи не сяде з нами за родинним столом та не відсвяткує разом прийдешнє свято світлого Різдва…»

Вірив в перемогу

Роман Гармаш народився і виріс у селі Малий Ходачків на Тернопільщині, де його пам’ятають як щиру, добру й працьовиту людину, завжди готову прийти на допомогу. Він закінчив місцеву школу, відслужив строкову службу в президентських військах та здобув професію кухаря, але в мирному житті залишався тим, хто рятував друзів навіть ціною власної безпеки. Після початку повномасштабного вторгнення Роман без вагань приєднався до територіальної оборони, а згодом — до 5-ї окремої штурмової бригади, впевнено кажучи, що «країну потрібно захищати». Він побував у найгарячіших точках оборони — від Краматорська до Бахмута, завжди підтримував побратимів і не падав духом навіть у важкі моменти.

У побуті був люблячим батьком донечки Софійки, патріотом і оптимістом, який завжди вірив у Перемогу та надихав близьких на надію. Побратими називали його за позивними «Ромашка» та «Кухар», а його фірмовий жест «Вікторія» символізував віру в перемогу.

Роман рідко говорив про службу, але неодноразово зізнавався, що найтяжче — це втрата побратимів, і завжди дбав про родину, запитуючи про маму, сестру та кожного друга.18 вересня 2024 року під Іванівським у Бахмутському районі він загинув під час виконання бойового завдання, назавжди залишивши у серцях рідних і побратимів світлу пам’ять про свою відвагу та самовідданість. Його проводжали до рідного села з військовими почестями, а після смерті Роман був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня і посмертно став почесним громадянином Великобірківської громади.

Традиції тримають нас разом!

Сестра Світлана розповіла, які традиції святкування Різдва були у родині, і як вони тепер зустрічають народження Христа.

— Святвечір у нашій родині починається з молитви, — розповіла Світлана. — Завжди спершу тато, а потім і Ромчик, заносив до хати дідух, — традиційний різдвяний сніп, який є культурною спадщиною багатьох поколінь, та ставив в один з кутів під образом.

Це завжди супроводжувалося особливо гарними урочистими словами, які Світлана так і не встигла записати від тата з братом, хоча не раз просила…

— Традиційно наша сім’я окремо ставить на стіл одну тарілку, ложку і пустий келих для дорогих серцю рідних, хто не дочекався цієї Святої Вечері, — розповіла Світлана Гуменна. — Минулоріч і цьогоріч ставимо також поруч Ромчиків шеврон. На його могилі вдруге прикрасили ялиночку у синьо-жовті кольори. Бо він любив Україну. До останнього подиху був вірним її.

Теперішнє Різдво символізує стійкість нашої держави, особливо в ці темні часи, каже Світлана Гуменна. А ми нагадуємо своїм дітям, своїм рідним, всім — українські традиції тримають нас разом!

— Віримо, що яскрава Вифлеємська зоря — зоря незламної віри та безмежної любові, — тепер горить над нашим домом з особливою теплотою з неба...

Сьогоднішнє Різдво символізує стійкість нашої держави та єдність родини. Світлана Гуменна, сестра Романа, підкреслює, що українські традиції об’єднують нас, а Вифлеємська зоря світить над домом особливою теплотою, нагадуючи про незламну віру та любов до рідних і нашої країни.