Від Різдва до Василя: коли щедрувати і посівати за новим церковним календарем

Різдво Христове, яке святкують 25 грудня, відкриває в Україні особливий період дванадцятидення — час, наповнений давніми традиціями, обрядами та символами.

Цей період триває до 5 січня і включає в себе важливі свята, такі як Маланка та Василя. Перед Святвечором українці завжди намагалися завершити всі справи по господарству, прибрати в домі та підготуватися до цього світлого свята. Після Різдва вечори вважалися святковими — працювати в цей час не було прийнято аж до Маланки 31 грудня та дня святого Василя 1 січня.

Кутя займала особливе місце в святковому циклі

На Святвечір готували так звану багату кутю — з зерен, меду, маку, горіхів і родзинок, але без масла. А на Маланку на стіл подавали щедру кутю: до неї додавали більше сухофруктів і обов’язково масло, що символізувало достаток і щедрість на наступний рік.

З Маланкою пов’язаний ще один важливий звичай — щедрування. На відміну від колядування, яке святкує народження Ісуса Христа, щедрувальники виконують щедрівки — пісні, що несуть побажання здоров’я, добробуту та щедрих врожаїв. За традицією, щедрування супроводжується музикою, танцями, масками та обрядовими іграми. У більшості регіонів України щедрують переважно молоді люди.

Ранок 1 січня, на свято Василя, присвячений засіванню. З самого світанку до домівок приходять засівальники зі словами: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю…» та символічно засівають оселю зерном. Вважалося, що першими цього дня до хати мають зайти хлопчики або чоловіки — на щастя та добробут родини.

Для засівання зазвичай використовували жито або пшеницю — символи життя й достатку. Особлива увага приділялася першому засівальнику, тому хлопці намагалися прокинутися якомога раніше, аби саме їм пощастило першими принести в дім добрі побажання на весь рік.

Святкове дванадцятидення і сьогодні залишається важливою частиною української культури, нагадуючи про зв’язок поколінь, силу традицій та віру в добрий початок нового року.