100 років мужності: тернополянин Петро Кудла пережив війну, заслання і тяжку працю

Тернополянин Петро Кудла нещодавно відсвяткував своє 100-річчя, переживши війну, заслання до Сибіру та роки роботи в складних умовах. Він родом із села Шумляни Саранчуківської громади і пройшов через Другу світову, американський полон, а потім – життя в Норильську, де працював на гірничо-металургійному комбінаті.

Незважаючи на всі ці важкі випробування, Петро зберіг свій оптимізм і патріотизм. Разом із дружиною він виховав доньку, повернувся на Тернопільщину, активно долучався до громадського життя, а на честь свого ювілею передав матеріальну допомогу українській армії, отримавши відеопривітання від військових.

Чоловік розповів Суспільному, що народився в селі Шумляни в селянській родині. Навчався в польській, а згодом і в радянській школі. Під час Другої світової війни його вивезли до Німеччини.

"Ми копали бомбосховище, вгорі чув тільки, як ті машини працювали".

Петро Кудла зазначає, згодом був в американському полоні, а далі потрапив до Східної Німеччини.

"Завезли туди нас і чуємо, вже інша мова. Вже командували червонопогонники".

Чоловік розповідає, у нього забрали всі речі, в тому числі особисті записи.

"Деякі папірці були. Де ми були, цікаво було записати, щоб пам’ятати. Все забрали, навіть шматок олівця. Ложку з вилкою, вони німецькі були, такі складані, ну шкоди ж ніякої не зробиш ними".

Петро Кудла згадує, як їх везли товарними вагонами до Росії. Він повідомив, що їхали 46 днів до Красноярська, а вже звідти – в Норильськ.

"Де худобу возили, туди нас. По 150 людей в вагон. І кормили нас, по 2 сухарики хліба, ото байдочки такі, "цеглинка"-хліб. Із фляги, знаєте, така кружечка продовгувата, водички кип’яченої рано. Вмитись не було чим. Ще до Уралу було тепліше. Вже за Уралом почали замерзати болти в вагоні. То хто ближче болтів тих, то старались хоч капельку води взяти звідти, снігу.

Доїхали в Новосибірськ, завелись воші. Вже лазили і по бровах, всюди. То ж ніхто не мився. Завели в баню. Я вже добрався до тої водички. До холодної і до гарячої. То мені не так молоко колись не смакувало, як та вода технічна".

В Норильську жили спочатку в наметах. Петро Кудла розповів, засудженим не був, в Сибір потрапив без слідства.

"Ми були "спецконтингент". Нас ніхто не "садив". З того табору ще літом 1944 року ходили на роботу під конвоєм. Крок вліво, крок вправо вважається втечею. Конвой стріляє без попередження".

Чоловік розповідає, на засланні розвантажував каміння, працював різноробочим. Після звільнення йому заборонили повертатися на захід України. Петро Кудла залишився в Норильську, працював на гірничо-металургійному комбінаті.

"Як я працював на заводі, то в мене вже йшов стаж, 18 днів додавали за шкідливість. "Особливо шкідливі умови праці".

Петро Кудла розповідає, в Норильську і познайомився з майбутньою дружиною Ганною, також родом з Тернопільщини.

"Дивлюся, сидить, коси довгі, здорові мала. Там ми брали шлюб, там запросили священника".

Згодом у подружжя народилася донька. На Тернопільщину родина повернулася в 1976 році, каже Петро Кудла. Чоловік розповідає, працював електриком, а згодом завгоспом. Після здобуття Україною незалежності, був членом Конгресу Українських націоналістів, товариства політв’язнів і репресованих. Разом з дружиною співали в аматорському хорі національно-патріотичної пісні "Заграва". Дружина померла 14 років тому. Довгожитель розповідає, ще донедавна читав книжки, та зараз зір вже не дозволяє. Часто переглядає старі світлини.

На запитання про таємницю довголіття Петро Кудла відповідає:

"Щоб бути здоровим, треба лікуватись. Я в житті ні з ким не побився. Не треба робити чужому кривди. Як чужому зробиш кривду, то сам попадеш туди".

Петро Кудла вірить в українську перемогу. Матеріальну допомогу на честь свого 100-річчя в розмірі 5 тисяч, чоловік віддав на потреби армії. Військові передали йому вітання на відео.