2-річний тернополянин просить маму, щоб привела його на Євромайдан – неймовірні історії Майдану (фото)

Матвійку Іванківу – два роки. Хлопчик із синьо-жовтим прапорцем у руках став маленьким героєм мирного протесту в Тернополі. На Театральну площу, де розмістився місцевий Євромайдан, малюк приходить із мамою Оксаною, бабусею Марією Василівною та старшим братом.

«Наш ДЕНЬ» розпитав людей, чим для них став Майдан і чому вони не поспішають у теплі домівки.

«Матвійко зранку просинається і питає: «Мамо, а де мій прапор?», – каже пані Оксана. – Бере маленький прапорець і йде до сусідки, а коли та відчиняє, каже «Слава Україні!».

Малюк сам просить маму, щоб привела його на Майдан. Йому дуже подобається слухати Гімн України. І хоч Матвійко ще не вимовляє літери «р», дуже старанно співає «Ще не вмерла України і слава, і воля…». Слова, каже мама, вивчив тут же, на Майдані. З уст дитини вони звучать дуже зворушливо і справді символічно.

Як і в Києві та інших містах України, тернопільський Євромайдан живе вже понад три тижні. Першими на Театральну вийшли студенти. Саме їх, молодих і амбітних, найбільше обурило те, що влада на саміті у Вільнюсі «раптом» різко змінила курс із Європи на Росію. Після кривавої суботи 30 листопада, коли жорстоко розігнали мирний мітинг у Києві, байдужих не залишилося.

Сьогодні на акціях протесту в Тернополі більше жінок і дітей. Чимало чоловіків і молодих хлопців, які останніми днями помітно змужніли, поїхали до столиці. Це, власне, одна з функцій тернопільського Євромайдану – мобілізація людей для організованого виїзду на головні барикади України. Із перших днів біля великого намету триває запис добровольців. Збирають для них теплі речі, гроші на дорогу. На Театральній влаштовують акції солідарності. Минулої неділі тут зібралося близько 15 тисяч осіб.

Гасла тернопільського Майдану такі ж, як і в усій Україні: «Банду – геть», «Україна – це Європа», «Нам не потрібна влада, яка проливає кров свого народу!». Віднедавна тут з’явився ще один заклик: «Читай книжки – будь мудріший за владу». Маркетолог видавництва «Мандрівець» Квітослава Фенюк разом з друзями зібрала кілька ящиків книжок. Їх можна одразу на Тетральній взяти почитати, обміняти й навіть написати на сторінках побажання на згадку.

Книжковий Єворомайдан Квітослава організувала, коли повернулася з Києва. «Я була там з 28 листопада до 1 грудня, бачила всі ці події, – розповідає вона. – Мої друзі, мужні хлопці, залишалися волонтерами в Михайлівському соборі, охороняли людей. Цей дух привезла з собою в Тернопіль. Тут набагато спокійніше, тому в нас мирна акція супротиву проти цієї влади, яка не поважає думку свого народу. Якщо наші права ущемляють – потрібно боротися. Не можна ставати рабами».

Багато людей приходять на мітинг щодня, у будь-яку погоду. Як 16-річна Таня Мацієвська, учениця технічного коледжу.  «Я тут, щоб відстоювати Україну та її честь, – каже дівчина. – Тому що дуже хочу, аби наша країна була європейською. Такою, де є робота для молоді, достаток для людей і діють закони».

Навіть під лапатим снігом Таня не розлучається з фарбами – малює синьо-жовті прапорці на обличчях усіх охочих.

Від першого дня бере участь у протестах студент Тернопільського педуніверситету Василь Хомів. «Малюємо, щоб дати трохи щастя людям, – говорить він. – Хоч у такий спосіб вирішили підтримати Майдан. І далі будемо приходити. Політики, які нацьковують на мирних людей бійців спецназу, перейшли останню межу».

Щодня на Майдані працюють учасники Ліги підприємців «Українська справа». Саме працюють, бо іншого слова годі й підібрати. Майже по 4 тисячі склянок гарячого чаю, ще більше канапок і печива роздають вони учасникам мітингу, підбадьорюють їх морально. З першого дня протестної акції у Тернополі по 12 годин щодоби «чергує» на майдані Ігор Парій. Всіляко допомагають «шеф-кухарю» Володимир Шинке, Галина Ракушняк, Василь Глемба, Наталя Шоломейчук і багато інших громадських активістів. Продукти на «кухню» Майдану приносять сотні тернополян, чимало установ та організацій краю, зокрема – санаторій «Медобори», дитячий садок №33, кафе «Зоряний ключик», «Стара піцерія», «Наша піца», фірма «Надзбруччя-сервіс»…

Тернополянка Світлана Федун уже понад два тижні зранку йде на роботу, а після обіду – на Театральну. «Я працюю в Тернопільському комерційному інституті. Ми вирішили після занять приходити сюди. Будемо стояти до перемоги, іншого виходу я не бачу. З Президентом, який і далі тягнутиме за Росією, ми втратимо незалежність. Але тут, на Майдані, відчувається, що українці об’єднуються. Під нашим прапором згуртовується вся Україна», – розповідає Світлана. У цей час очі жінки, закутаної в синьо-жовтий стяг, випромінюють надію на краще.

На щастя, таких оптимістів зараз чимало. А тому шанси залишитись самотнім у цю революційну пору – дорівнюють нулю. З вірою та готовністю стояти до переможного кінця вирушають тернополяни і до Києва. «На Майдані ми не лише байдикуємо, як дехто вважає: кожний може стати волонтером, чи то в охороні, чи на кухні, чи де-інде. Охоронця з мене б не вийшло, то я – на «пекельній» кухні, де праця дуже відповідальна. Це ж не так просто нагодувати і зігріти сотні тисяч революціонерів», – розповідає тернопільський фотожурналіст Микола Василечко.

Викладач Тернопільського технічного університету Олег Назаревич поїхав на Майдан до Києва уже вдруге. «Маючи досвід Помаранчевої революції, я був зневірений, – зізнається чоловік. – Знову на Майдан мене привів батьківський інстинкт і відповідальність перед студентами. За кілька років вони закінчать навчання. І як їм влаштувати свої життя? Їхати за кордон? Моя думка, що Україна – це рай на землі. Треба тільки взяти мітлу та прочистити всі корупційні схеми».

Кілька днів зі своїми студентами Олег жив у Київській адміністрації. Страх, каже він, був лише в першу ніч. «Ти приїжджаєш зазомбований, що в Києві «б’ють і танки». А згодом бачиш, що біля тебе свідомі люди, на яких можна покластися».

На моє запитання, чим усе закінчиться, він не знаходить однозначної відповіді: «Кожен виконує свою роботу і розуміє, що це маленька крапелька в океані протесту. Революція не робиться ні за день, ні за два».

А тим часом десятки, а то й сотні тисяч, українців у різних містах щодня йдуть на майдани. І своєю згуртованістю, доброзичливістю доводять, що ми вже давно – європейці.

Бо свобода – це те, що не можна забрати. Особливо в людей, які згадали, що живуть у центрі Європи.