На котедж треба відкладати гроші 70(!) років: скільки коштують VIP-забудови у “золотому кільці” довкола Тернополя?

Це зовсім не жарт, що за зарплату на Тернопільщині нині можна купити будинок, однак (не надто тіштеся) не біля обласного центру, а у “далеких від світу” або вимираючих селах.

Промоніторивши десятки пропозицій у різних районах, ми знайшли хатини за 1,5-2 тис.доларів і навіть за… 500 доларів. Більше того, у віддалених селах самотні літні господарі готові подарувати житло, тільки би за ними хтось доглянув.

“З радістю “записав” би на когось хату, лиш би миску зупи щодня дали…” — чули й таке. Та це — за сотні кілометрів від Тернополя. Зовсім інша ситуація біля обласного центру: тут на елітні котеджі треба все життя відкладати, та то й не вистачить. Підрахунки прості: якщо, затягнувши паски, щомісяця відкладати по 3 тиc. гривень, то на котедж за 300 тис. доларів треба гибіти 70 (!) років.

«Золоте кільце» довкола Тернополя

Якщо ще донедавна тернопільськими Конча-Заспами вважалися так званий Петриківський масив, що майже впритул до обласного центру, а також vip-забудови у Білій, Великих Гаях, Смиківцях та Підгородньому, то нині, за словами експертів з нерухомості, найбільший попит на житло у Гаях Гречинських, Гаях Шевченківських і Байківцях. Причина — поки що ненадмірна заселеність сіл довкола Сонячного масиву й Аляски, а також сусідство з найбільшим у місті торгово-розважальним центром, пише Нова Тернопільська газета. 

— Вартість приватного будинку, звісно, залежить від його стану, площі, земельної ділянки, якості комунікацій, але чималу роль відіграє й елітність населеного пункту, — розповідає представник  агенції нерухомості  Сергій Моспанко. — Найвищі ціни на будинки у “золотому кільці” довкола Тернополя, тобто у селах в радіусі 10-15 км, недешеве житло і в райцентрах та селах вздовж трас, а ось у віддалених люди віддають майже за безцінь. Простенький будинок 60-их років забудови біля Тернополя коштує в середньому 20-25 тис. доларів, 80-их — 35-45, 2000-их — 50-60.

На інтернет-сайтах із продажу нерухомості красується чимало фотографій котеджів із “золотого кільця”. Ціни на будинки, порівняно із міськими квартирами, вдесятеро вищі. Пропонують елітні маєтки як за 100-200 тис. доларів, так і за 300-500-700, однак, як зізнаються ріелтори, покупців на таке дороге житло практично нема.

— Будинки за півмільйона доларів і вище — справжні резиденції, де все зроблено за найвищими стандартами, — ділиться враженнями Сергій Моспанко. — Господарі вілл або переїхали, або відцуралися їх через сімейні обставини. Продати такі котеджі важко, бо якщо хтось і має півмільйона, то збудує нове житло, а не житиме після когось.

«Православний» попит і «євросело» Фірташа

Досягти докризової активності на ринку нерухомості Тернопільщини, кажуть ріелтори, мабуть, не вдасться уже ніколи, та певне пожвавлення спостерігається упродовж останніх двох років.

— Високі ціни на житло, крім Тернопільського району, тримаються у Кременецькому, Чортківському, Збаразькому, Теребовлянському, найнижчі — у Підгаєцькому, Лановецькому, Шумському, Борщівському районах, — аналізує Сергій Моспанко. — Особливий попит на житло у Почаєві. Це зумовлено тим, що православні з різних куточків України, а також Росії бажають жити ближче до Почаївської лаври.

Міський голова Почаєва Олег Іванюк підтверджує активний “православний” міграційний процес. За рік Почаїв відвідують понад 600 тисяч прочан, чимало з них оселяються там назавжди.

— Прочани зупиняються у готелі при лаврі, який розрахований на 900 місць (вартість проживання у чотиримісному номері —150 грн. за добу), — повідомив Олег Петрович. — У Почаєві — вся “географія” Росії: живуть приїжджі з Уралу, Москви, Санкт-Петербурга… Як правило, перебираються до нашого міста літні жінки, купують будинки і служать при лаврі. Вони практично не виходять у місто, не спілкуються з місцевими. Щодо цін, то ошатна хатина площею 90 кв. м, що за п’ять хвилин від Почаївської лаври, вартує 55 тис. доларів, двоповерховий будинок площею 100 кв. м — 65. Такі ціни не дивина для містечка, адже навіть у деяких селах правлять стільки ж і навіть більше. Скажімо, у селі Сураж Шумського району виставили на продаж новий будинок з євроремонтом та зручностями за 90 тисяч доларів!

Є на Тернопільщині й село, з якого рідко хто виїжджає, а отже, житла на продаж там майже не знайти. Мешкають у селі не “кашкетники” (можливо, хтось так подумав), а земляки Дмитра Фірташа.

— У нас ніхто не продає будинки, бо нема потреби покидати домівки — люди мають роботу, село найзаможніше у районі — все завдяки Дмитру Васильовичу, — тішиться сільський голова Синькова Ганна Підгірна. — Якщо чоловік і дружина у своєму селі заробляють 5 тисяч гривень у місяць, то де ще шукати щастя?

Ми все-таки розшукали в інтернеті одну пропозицію в Синькові, господар цікаво пише про переваги: “продам господарство у євроселі, де є газ, асфальтовані вулиці, інтернет, нові сучасні будинок культури, дитсадок і школа, готель, два ресторани, будинок сімейного лікаря, аптека, перукарня, стадіон (меценат — Дмитро Фірташ!)”. Цікаво, за будинок просить не так і багато — 14 тис. доларів.

Сумні глинянки без газу

Розповідають, до одного з сіл на Підгаєччині навідалася заробітчанка. Десять років не була вдома, тож коли почула, що місцеві продають хатини за 1,5-2 тисячі доларів, не повірила: “За річний заробіток можу купити цілу вулицю?!” Проте на глинянки покупців бракує, бо з сіл, де нема школи, клубу, а тим більше жодного підприємства, де можна заробити на шматок хліба, масово виїжджають.

— Із 150 будинків у нашому селі 60 незаселені — нема кому жити, молодь виїжджає до міста, — зітхає секретар сільської ради села Гарбузів Зборівського району Галина Богач. — До середини 90-их ще був колгосп, а тепер лише один підприємець у селі вирощує свиней.

— Сумно, але віддалені села деградують, вимирають, а все через відсутність роботи, — каже сільський голова села Крижі Кременецького району Анатолій Циганюк. — Якщо десять років тому у нашому селі була тисяча мешканців, то нині — 780. Дехто рятується заробітками на будовах у Києві, а решта живуть із молока і м’яса.

— Як розбудовувати село, якщо у нас за рік померло 40 осіб, а народилося п’ятеро?.. — сумно констатує землевпорядник Марія Загурська із Шумлян Підгаєцького району.

Через неперспективність сіл відповідно і житло там не цінується. Так, у селі Урожайне Борщівського району недавно продавали стару глиняну хатину за 500 доларів, але таке столітнє житло — на крайній випадок, бо, не дай Боже, може обвалитися.