Кому насправді належить історичний будинок у Тернополі, який хочуть розвалити

“Сембай Тимофій, отець-катехит греко-католицький, Сінкєвича, 55”, - таку скупу інформацію знаходимо в “Адресній книзі” на 1935/36 роки.

Цей священик призабутий у нашому місті. Більше того, сам будинок не має статусу пам'ятки і його неодноразово хотіли замінити на сучасну багатоповерхівку. Дім рятує те, що його літні мешканці не бажають виселятися.

Родичі — у Львові та Америці

- Ми 41 рік тут. Поселилися у 1973-му, і вже тоді нам говорили, що будинок аварійний і вселяємося тимчасово, - розповідає 20 хвилин мешканка кам'яниці на Крушельницької, 55 Ярослава Сорока. - Але, дякувати Богу, живемо...

Пані Ярослава та її чоловік отримали помешкання, адже працювали на м'ясокомбінаті і стояли у черзі на квартиру. Але тимчасове житло стало постійним. Його приватизували вже за часів незалежності.

- Вікна та інтер'єри ми не змінювали. Все залишилося, як було, - продовжує пані Сорока.

Більше того, теперішні жильці ще з 70-х знають, що до війни за цією адресою жив священик.

- Нашу доньку тоді приходив хрестити отець Коваль. Тоді ще було заборонено хрестити дітей, тож це робили таємно, - каже пані Ярослава. - То отець сказав: “Я добре знаю ту хату. Тут колись жив священик”.

А приблизно п'ять років тому на Крушельницької навідувався гість з Америки зі своїм львівським родичем — нащадком отця Тимотея.

- Це був чоловік років 50-60. Казав, що просто хоче побачити, де жив отець, - пригадує тернополянка.

Отець був патріотом

Більше пані Ярослава та її родина про довоєнного священика не знають. Одначе білі плями з біографії отця-катехита ліквідовує діаспорна література.

“Народився 14 листопада 1884 р. в незаможній селянській родині в Городилові біля Підгорець Золочівського повіту. Закінчивши гімназію в Золочеві, вибрав теологічні студії і закінчив їх 1909 р. Одружився з Катериною Безпалько, і митрополит Шептицький висвятив його на священика, - читаємо у третьому томі альманаху “Шляхами Золотого Поділля”. - Був сотрудником і катехитом народних шкіл у Тернополі. З постанням української державности включився у працю всіх громадських установ. Відбирав присягу на вірність українській державі і як військовий капелян УГА виголошував проповіді до новобранців.”

Після Першої світової отець Тимотей працював катехитом у школах та гімназіях, викладав в учительській семінарії, торговельній школі, а за перших совітів — у 10-річній школі.

“Був духовником організованої в 1920 р. Марійської Дружини пань при Середній церкві, організував богословсько-наукові доповіді — “Академічні Вечори”, на які запрошував відомих проповідників і вчених, як о. Г. Костельник, о. І. Іщак, о. І. Назарко. проф. М. Чубатий та ін. Також був членом управи “Української Бурси” і “Захоронки” і членом міської управи Тернополя”, - йдеться у “Шляхами Золотого Поділля”.

Духівник, як подають джерела, був великим патріотом. Він обстоював права українських учнів перед польською адміністрацією, а також виступав на патріотичних подіях. Одна така акція відбулася 2 листопада 1928 року на Микулинецькому кладовищі з нагодир 10-річчя Листопадового зриву.

“Антипольську проповідь виголосив о. Тимотей Сембай. Мітинг закінчився співом Національного гімну “Ще не вмерла Україна”. Поліція розігнала демонстрацію і не дозволила похід через місто”, - подає Ігор Дуда у книзі “Тернопіль. 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка”.

Як пише Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”, отець Тимотей був учасником “Українського товариства допомоги інвалідам”.

“Ця благодійна організація мала виразний національно-патріотичний характер, — оскільки опікувалась у першу чергу воєнними інвалідами, — й об'єднала у своїх рядах як українську інтелігенцію, так і національно свідомих ремісників і рільників”, - подає пані Бойцун.

Також священик у 30-х очолював “Жіночий інститут ім. княгині Ярославни” - організацію для жінок. Він же у 30-х працював заступником голови товариства “Український католицький союз” у Тернополі. Якщо жіночий інститут діяв в “Українбанку” - будинку з надбудованим поверхом справа від сучасного пам'ятника Стецькові, то союз — у парафіяльному будинку на місці агробіржі, що на вул. Острозького.

Але пов'язана доля отця не тільки з Тернополем. Адже він також служив у неділі в церкві святого Івана Хрестителя, що в Гаях Великих. У 1944-му священик переїхав до родичів у Сянок. Але там йому дуже погроджували польські підпільники. Відтак повернувся до Львова, де помер 2 березня 1963 року. Рідні перевезли тіло покійного до родинного гробівця у Тернополі - на Микулинецькому кладовищі.