“Тітушки - це нелюди” - лікаря з Тернопільщини ледь не вбили на Майдані

Увечері 20 лютого на блокпосту в Гусятині місцеві самооборонці затримали п’яного нині вже екс-керівника департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА Руслана Мостового. Розповідають, що чоловік повертався від своїх “наставників” Хоптянів. І це того дня, коли вся Україна оплакувала вбитих героїв…

— Автівка Мостового мчала, як на перегонах Формули-1, тож наші хлопці зупинили її, — розповідає лікар-травматолог Гусятинської районної лікарні Михайло Левицький, який був того вечора на блокпосту. — Ми його поставили біля бочки, налили чаю, аби відчув дух Майдану. Та коли побачили, що він “під шафе”, викликали швидку і доправили до лікарні для обстеження. Дихав у трубку так-сяк, показало 0,8 проміле — це легкий ступінь сп’яніння, але звичайного хлопа би вже за таке тягали й тягали. Тоді була нагода ще раз “подякувати” Русланові за розвал нашої лікарні. Він свого часу втілював у Гусятині пілотний проект, мав реорганізувати медицину району, а в результаті — розвалив. Створив, попри лікарню, ще одну медичну організацію, поділив бюджет, скоротив працівників, об’єднав травматологію з гінекологією,то ми тепер травматогінекологи… А взагалі того вечора гусятинці готові були роздерти його, я лише дивився, щоб такому поважному, пухкому, фотогенічному хлопові писок не набили, пише Нова Тернопільська газета. 

У словах Михайла Левицького навіть не осуд, а радше співчуття ницості і внутрішній убогості колишнього посадовця.

Лікар за час перебування на Майдані у Києві десятки разів переосмислив життя. Михайло Михайлович поміж чергуваннями у районній лікарні п’ять разів їздив підтримати мітингувальників.

— Я працював у медпункті на другій барикаді біля Будинку профспілок, спілкувався з юнаками, які стояли на вул. Грушевського, дівчатами, які носили чай і канапки, — розповідає. — У нас була хороша бочка, тому усі зупинялися погрітися, дехто — перев’язати рану. У 20-градусні морози у медпункті чергувала третьокурсниця Тернопільського медичного університету Юля, родом вона з Рівненщини, надзвичайно відданий медик.

Подій 18 лютого Михайло Михайлович не забуде ніколи. На його очах вбивали десятки протестувальників, дивом вижив і сам чоловік.

— У складі 15-ої сотні самооборони я брав участь у блокуванні Маріїнського парку, де стояли “беркутівці” й тітушки, — продовжує лікар. — Раптом за нашими спинами почали вибухати гранати, лунати постріли — “беркутівці” оточили нас і притиснули до стіни, засліпили порошковим вогнегасником і вбивали… На каску й жилет медика на мені не зважали. Переді мною стояв кремезний чоловік у бронежилеті, він прикрив мене своїм тілом, здається, його вбили... Коли після ударів я прийшов до себе, бачив, як тіло того чоловіка відтягували вбік… Тепер молюся Богові за того невідомого Героя, який врятував мені життя. “Бєй етого матьорого Бандеру!” — накинулися на нього озвірілі “беркутівці”. “Тєбє за Севастополь!” — такими словами супроводжувався кожен удар по моїй голові. Коли трохи стихла атака, я підняв голову і побачив пораненого хлопця, спробував підвестися й допомогти йому, як мене трубою по ногах ударив тітушка. Врешті якось підповз, перев’язав рану, у хлопця був проламаний череп, почалися судоми. “Ви нє відєлі моєго мобільного?” — підскочив той тітушко. Тут вмирають люди, а він телефон шукає… Це жах! Я переконався, що тітушки — це нелюди, організми.

У той же час протестувальники, яких уряд Януковича називав екстремістами, це співчутливі та гуманні люди. Михайло Михайлович розповідає, що колись в армії бігав із автоматом, багато років складає переломи і зашиває рани, а от, скажімо, курку зарубати не може — серце крається. Таких грізних екстремістів — половина Майдану.

— Не страшно було на Майдані, страшно, що на нашій землі живуть люди, які ненавидять Україну, які готові вбити западенців, і все це на очах правоохоронців… — зітхає лікар. — Вірю, що нинішній Майдан рано чи пізно змінить кожного українця.