• Головна
  • Як троє безробітних тернополян продали нирки за 10 тисяч доларів
13:00, 1 березня 2014 р.

Як троє безробітних тернополян продали нирки за 10 тисяч доларів

Троє тернополян потрапили під ніж «чорних» трансплантологів.

Юрко вже зовсім впав у відчай! Скільки часу він, здоровий 24-річний чолов’яга, тиняється рідним Борщевом, але роботи знайти все не може. Часом щастило підробити на ринку або в якійсь крамниці молоденькі продавщиці просили допомогти розвантажити товар чи прибрати тару. А от щоб на постійну роботу, якою б важкою не була, нічого знайти не міг. «Треба їхати на заробітки, - подумав тоскно й одразу сам себе запитав: – А де взяти грошей? Знову позичати?»

У цей момент в кишені застрибав мобільний.

– Алло, – невесело відповів чоловік і тяжко опустився на лаву в сквері. – Привіт, люба, як справи? – звернувся до дружини.

– Усе добре, малий заснув, от я і вирішила подзвонити, спитати, чи був ти у Валери? Він же обіцяв підшукати для тебе щось на фірмі, – нервово почала Оксана.

– Був, але він знову сказав підійти за тиждень, – зітхнув тяжко.

– Треба було попросити, сказати, що у нас уже боргів – півжиття виплачувати треба, – наполягала жінка.

– Просив, а що він зробить? Кохана, я вже де тільки сьогодні не був, півміста обійшов. Ну що, мені душу продати?» – згаряча відповів і спересердя відключив телефон.

– Нащо душу? – м’яко спитав чоловік із сусідньої лави. Незнайомець піднявся, підійшов ближче, співчутливо запитав: «Проблеми?»

Юрко лише ствердно хитнув головою.

– Нема такої проблеми, яку б не можна було вирішити, - зауважив чоловік і простягнув руку, представився: – Віктор.

– Я – Юрій, - вже спокійніше представився молодик і потиснув руку.

Чоловіки розговорилися. Юрко, намагаючись не жалітися, у декількох словах розповів про себе: одружився, дитина народилась, а грошей катастрофічно не вистачає. От уже із дружиною почали сваритись. Оксанка вчора у запалі з хати виганяла, сказала, що їм із малим і «дитячих» грошей вистачить, а він нехай іде працювати. А де працювати, якщо роботи немає ніде?

Юрко розповідав, а сам тишком розглядав незнайомця. Віктор був трохи старшим за нього, невисокий на зріст, не худий і не товстий. «Все в ньому «середнє», як у проповідника», - майнула думка. І справді: чим більше він розповідав, тим легше ставало на душі.

– Ти дружині сказав, що душу готовий продати...

– Та це я з запалу, – перебив Юрій, а про себе подумав: «Що це він, мов у кіно, мене розігрує?»

– Але ж ти здоровий мужик, чом би насправді якийсь орган не продати? Скажімо, нирку? За кордоном є люди, які непогані гроші за це платять, – так само спокійно зауважив Віктор.

– І скільки ж? – автоматично запитав співрозмовник.

– Скажімо, 10 тисяч «баксів». Проїзд, віза, документи – все за наш рахунок. Операцію роблять досвідчені хірурги у медичному центрі. Матимеш окрему палату, медсестрички біля тебе бігатимуть у коротеньких халатиках. І ще купу грошей дадуть, – підморгнув новий знайомий.

Юрій нерішуче дивився на нього, аж поки не зрозумів, що той не жартує, а пропонує нехай жахливий, але заробіток. Зрештою, насправді, що робити, якщо виходу нема.

– А як же без нирки? – хрипло запитав.

– Ти ж молодий, здоровий, менше пива питимеш. Одна чи дві, яка різниця? Інвалідність оформиш, ще держава гроші дурно даватиме, – запевнив зухвало.

Юрко остаточно розгубився. Тим часом новий знайомий відчув, що краще більше не тиснути на парубка.

– Ти думай, зваж усе, а я завтра тобі зателефоную. Диктуй свій номер мобільного, – звернувся він до вкрай розгубленого чоловіка. На тому і розійшлися.

Наступного дня вже зранку Юрій з нетерпінням чекав на дзвінок нового знайомого. Той насправді зателефонував. Домовились про зустріч.

– Я згоден. Що треба робити? – тільки й запитав Віктора.

– Та не хвилюйся так, я також без нирки живу. Мені також зробили операцію, і моя нирка людині життя врятувала. Бо це не просто так, а донорство», – повчав співрозмовника.

Наостанок пояснив, що спочатку потрібно пройти медогляд у поліклініці, отримані результати він перешле у медичний центр в Шрі-Ланці. А там уже лікарі подивляться, чи підійде його нирка комусь із хворих.

– Ти молись, щоб швидше якомусь товстосуму став у нагоді, – похлопав по плечу на прощання.

Варто зазначити, що ця розмова відбулася на початку червня 2011 р. Зібрані аналізи посередник «чорних» трансплантологів інтернетом передав у лікарню. Паралельно Віктор за свої гроші виготовив Юрію закордонний паспорт, відкрив візу.

Тим часом за океаном мовчали. Майже два місяці довелося чекати горе-донору дзвінка від нового знайомого. І от нарешті наприкінці липня той зателефонував і коротко повідомив: «Збирайся, завтра їдемо».

До аеропорту «Бориспіль» у Києві дістались маршрутним таксі. Юрію тільки і лишалось дивуватися, з якою готовністю платив за нього супроводжуючий: не тільки за квитки, навіть за каву та їжу, поки чекали літак. І от нарешті приземлились у місті Коломбо республіки Шрі-Ланка. З аеропорту до готелю Віктор взяв таксі. Пообідали у номері. А наступного дня у двері постукали. Гість, мов старому знайомому, кивнув Юркові: «Привіт», - швидко оглянув його і вийшов із Віктором на балкон. Там передав незнайомцеві пакет, пише "Номер один".

«Певно, з моїми довідками та закордонним паспортом», – здогадався борщівчанин. І вперше українець подивився на ситуацію зі сторони: він один, без грошей і документів у чужій країні. «А якщо мене взагалі на органи, мов машину, розберуть? Оце так заробив!» – він уже ледь не плакав. Автоматично зауважив, як незнайомець  простягнув його супутнику конверт.

Через рік, перебуваючи під слідством, Віктор зізнається слідчому, що за кожного донора медичний центр (а точніше, хворий, який потребував пересадки нирки) платив по 2 тис. доларів. Сам донор після операції отримував 10 тисяч «баксів».

Тоді ж, у середині серпня 2011 р., Юрієві під час операції видалили нирку. Та не вельми щасливим повернувся він додому. І справді зароблені ціною власного здоров’я кошти не принесли радощів чи затишку його родині. Бо тепер він не може піднімати важкого, тяжко працювати, а як по-іншому в селі та ще без освіти?

Тим часом, на ще досудовому слідстві було встановлено: підприємливий тернополянин за півтора року, з літа 2011-го по листопад 2012-го, зумів вивезти за кордон та покласти під ніж «чорних» трансплантологів трьох своїх земляків. Чоловіки з відчаю через безробіття, банківські кредити тощо готові були продати єдине, що у них було, – себе, аби хоч трохи заробити. Що чекало їх попереду, вони намагалися не думати. Лише 3 листопада 2012 р. під час проходження паспортного контролю в аеропорту «Бориспіль» Віктора затримали правоохоронці. Того разу він мав «доставити» дві нові жертви. Чоловік і не заперечував своєї причетності, лише наголосив: кожний із донорів на операцію погоджувався добровільно, отримавши за це валюту. Зрештою, гроші не пахнуть.

Більше того, зізнався обвинувачений, свого часу з відчаю, що онкохворій дружині терміново потрібні кошти на лікування, він розмістив оголошення в інтернеті: «Продам нирку». Покупець відгукнувся досить швидко. Вже коли виписувався зі злощасного колумбійського госпіталю, лікар запропонував: «Ти постачаєш нам «товар» і отримуєш по 2 тисячі «баксів» за кожного». І першою у Шрі-Ланку доставив свою коханку. «А що робити, жити ж якось треба?» – спокійно стиснув він плечима.

Під час суду вразив такий момент. У серпні 2012 р. Віктор у Чорткові познайомився з таким собі 24-річним Орестом П. Той також заплутався у боргах і кредитах, тож довго не думав й одразу погодився на «ниркову» пропозицію. А невдовзі запропонував незвичний заробіток старшому братові. Той також погодився. Саме його і зупинили правоохоронці під час проходження митного контролю, а по суті врятували від інвалідності.

Про необхідність легалізації донорства людськими органами в Україні говорять давно. Проте законодавство чомусь так і не «навчилось» ані на прикладі жахаючої справи хірургів із Національного інституту хірургії і трансплантології ім. Шалімова, обвинувачених у підпільній пересадці нирки 400(!) пацієнтам, ні на справі доктора Зіса з Ізраїлю. А скільки ще є ошуканих-обдурених шахраями? Аферисти працюють за примітивною схемою: запевняють жертву, що підшукали їй за кордоном багатого клієнта (або донора), і просять надіслати 100-200 доларів на оформлення документів для виїзду на операцію. Звісно, отримавши гроші, такий-от посередник зникає.

Утім в Україні «чорні» трансплантологи таки знайшли «шпаринку» в законодавстві. Якщо у розвинених країнах, у тому числі в Ізраїлі, добровільним донором може стати тільки близький родич (батько, син, дружина/чоловік тощо), то в Україні дозволено віддавати органи дядькам, кузенам та іншим далеким родичам. Лікаря не зупиняє навіть якщо «рідня» явно іншої національності.

Відтак суд визнав винним 30-річного жителя Чортківського району в торгівлі людьми (ст. 149 Кримінального кодексу України) та на 3 роки відправив за грати, до того ж, конфіскувавши майно.

Наостанок лишається зазначити, що з етичних міркувань імена діючих осіб у публікації змінено.

Цифра: 68 тисяч трансплантацій нирок щорічно проводять у світі, з них 5-10% – на «чорному», підрахували експерти Організації Об’єднаних Націй. Мова йде про 3,5-7 тис. операцій щороку. Здебільшого такі пересадки відбуваються за схемою «трансплантаційного туризму», коли заможний пацієнт відправляється на операцію до країни третього світу, влада якої на торгівлю органами дивиться крізь пальці. Скажімо, як у Центральній Америці.

#продаж органів #Тернопіль,

Коментарі

Оголошення
live comments feed...