Тернополянин, який на Майдані був з перших днів, розповів що залишилося «поза кадром»

Тернополянин Антон Рекуш, який на Майдані був з перших днів, розповів  про те, якою ціною здобувалася перемога, хто нею скористався та як майданівці контролюватимуть владу. 

Спілкувалися з активістом журналісти Номер один.
– Майдан виконав свою головну задачу – режим Януковича повалено, але майданівці не розходяться. Що вони цим хочуть показати?

– Так, ми боролися, щоб скинути «золотий» унітаз, але мова йшла не тільки про президента. Загалом люди прагнули побороти корумповану систему, яка була в нашій державі. І коли здавалося, ось вона, перемога, майданівці побачили, що це далеко не так. Люди боролися за інші цілі. Насамперед, щоб осіб, які входять у той же Кабмін, хтось вибирав, щоб по кожній кандидатурі була дискусія. А не так, що ведучий на вічі зачитав список міністрів, і ніхто не брав до уваги, що майданівці деякі кандидатури засвистували. Разом з тим, люди не даремно пролили кров. Такого не буде, що до них не прислухатимуться. Ми дуже багато втратили і не хочемо повторити помилок 2005 року. Дуже сподіваюся, що тепер українці зрозуміють, яка ціна їхнього голосу на виборах. І вони десять разів подумають перед тим, як обиратимуть собі владу. Зараз, звичайно, не до внутрішніх розбірок, але коли ситуація стабілізується, то, однозначно, вимагатимемо звіту перед народом щойно обраної влади.

– Наскільки важко, насамперед психологічно, даються наслідки тих кривавих подій у центрі Києва?

– Активістам Майдану сняться війни, постріли, вони у сні плачуть та кричать. Для них цей жах ще не закінчився. Нещодавно один з моїх побратимів під час дискусії пішов ножем на свого товариша, з яким довгий час стояв на барикаді. Лише в лікарні його заспокоїли. І таких фактів, думаю, чимало по цілій країні. Багатьом важко усвідомити, що боротьба на Майдані закінчилася, але перемоги і реальних змін у державі поки немає. І це пережити морально та психологічно дуже важко.

– Антоне, сьогодні з’являється дуже багато майданівців. Проходячи Тернополем, чуєш, що ледь не кожен там був. Хоча, насправді, це далеко не так. Розкажи, де ти боронив Україну?

– Зрозуміло, після Майдану і тих революційних подій виявиться, що на барикадах було не 150-170 чоловік, а кілька тисяч, з яких можна сформувати цілу армію. Насправді ж, цього і близько не було. Разом із побратимами фактично з перших днів боронив першу барикаду на вулиці Грушевського. Дивився в очі міліції за кілька десятків метрів. Ніхто з нас не знав, повернемося додому живими чи ні. Стояв, палив шини… А що ще могли робити люди без зброї? З палицями виступати проти «Беркута», який стоїть з автоматами Калашникова, було б самогубством.

Зі своїми хлопцями, а вони були з різних куточків України, в тому числі – двоє з Тернополя і Теребовлі, не вступав у жодні сектори, сотні, загони, хоча такі пропозиції були. На сьогодні всіх тих, хто стояв на передовій, намагаємось ідентифікувати, об’єднати, бо вони заслуговують пошани у себе вдома або на якомусь іншому рівні. Для мене вони герої! Зі своєї сторони, захисники Грушевського запропонували новій владі вшанувати Героїв майдану, зарахувавши їх резервістами до Збройних сил України або до Державної служби охорони.

– Серед захисників барикад хтось знався на військовій справі?

– У нас було багато спеціалістів різних галузей і напрямків. Навіть були такі, які мали намір перед барикадою провести напругу, щоб таким чином зупинити штурм міліції. Великим мінусом була відсутність відповідного спорядження та озброєння. Більшість хлопців на передовій стояли з дерев’яними або металевими щитами, які відвоювали у «беркутівців». Особисто ходив у штаб просити бронежилети, бо знав, що вони туди надійшли. Мені ж відповіли, що їх немає. А за

ліхтарики для патрулювання просили… по 60 гривень за штуку. Довелося власним коштом скинутися, щоб придбати кілька бронежилетів, які одягали на зміну, бінокль та іншу захисну амуніцію.

– Внутрішньо відчували, що стоїте за праве діло?

– Авжеж. З нами на барикаді стояв Володимир із Фастова, якого всі називали «Монах», бо він під час чергувань постійно читав Біблію. Коли відбувалася зачистка Грушевського, активісти почали масово палити шити. І в один момент дим почав іти в їхню сторону. Після того «Монах» став читати псалми і дим обминув захисників барикади. Вони почали оборонятися ще з більшою силою.

– Проаналізувавши перелік Небесної сотні, дійшов до висновку, що серед загиблих майже немає представників Правого сектору, Спільної справи й інших формувань.

– Нехай хтось мене поправить, але з 10 блок-постів жодним не керував представник Правого сектору. Я не сперечаюся, напевно, хлопці боролися, але з ними я не спілкувався і не пересікався. Хоча нам дуже потрібна була допомога, і я знаю, що члени названих вами структур були при повній амуніції, починаючи від спецформи та бронежилетів і закінчуючи травматичною зброєю.

– На твою думку, за рахунок яких факторів майданівцям вдалося здобути перемогу?

– Тільки за рахунок людей, їх волі, любові до Батьківщини, героїзму та патріотизму. Майданівці стояли за свої права і права своїх дітей, але аж ніяк не за політиків.

– Антоне, зважаючи на все пережите, не жалкуєш, що поїхав на Євромайдан?

– Ні, переконаний, що у важкий для країни час був їй потрібен. Відчуваю, що як чоловік і як людина, котра любить свою Батьківщину, виконав свій обов’язок. І тепер, хоча в армії і не служив, на рівні зі всіма військовими маю право святкувати День захисника Вітчизни.

– На твою думку, хто із лідерів Майдану був для більшості моральним авторитетом?

– З політиків, мушу відзначити, такої людини не було. Натомість не можу не відзначити співачку Руслану. Хоча її творчість мені не дуже до вподоби, але за те, що вона зробила, кожен день підтримуючи майданівців, велика повага їй і шана. Також до цього числа віднесу лікаря від Бога – Ольгу Богомолець, котра зуміла на найвищому рівні організувати роботу медичної служби Майдану. Людський уклін їй за це.

– Наскільки активно допомагав київському Майдану тернопільський?

– Коли я приїздив до Тернополя, то відверто казав місцевим активістам, що у нас на Грушевського не дуже добрі справи, потрібні спецодяг та взуття. Щоб вирішити це питання, мені рекомендували підійти до помічника міського голови Любомира Шимківа. Так-от, коли я почав просити про певну допомогу, то він розпитував, хто у нас сотник, де стоїмо, чим займаємося. У підсумку, окрім слів, нічим особисто нашій барикаді він не допоміг. Разом з тим, при зустрічі з міським головою Тернополя, той пообіцяв прийняти на безкоштовне лікування в медзаклади міста постраждалих та поранених, якщо такі будуть. Слава Богу, обійшлося, але я і мої товариші вдячні йому за цю пропозицію.

– Приїхавши до Тернополя, пробував навести контакти з місцевою самообороною?

– Не хочу нікого образити, але у Тернополі немає з ким боротися. Позиція тернополян проста і зрозуміла, доля ж держави вирішувалась у Києві!

– Головою Тернопільської ОДА призначено «свободівця» Олега Сиротюка. На твою думку, він заслужив керувати нашою областю?

– Ніхто мене й інших майданівців не питав, кого призначати на цю посаду. Разом з тим можу ствердно сказати, що Олег Сиротюк, якого я особисто знаю, буде кращим очільником області, аніж його попередник. Бажаю йому сили, наснаги та професіонального підходу до справ.

– Як реагують захисники Грушевського на події в Криму та агресію Росії?

– Наші хлопці нашвидкуруч розробили простенький сайт (http://uajustice.com.ua),

на якому розміщуємо свої думки як щодо останніх подій, так і загалом про теперішній стан в Україні. Ми прийняли колегіальне рішення: якщо, не дай Бог, розпочнеться війна, всі готові стати на захист України…