На Тернопільщині не вистачає людей, які б займались цивільним захистом населення

Наша держава протягом усіх років незалежності України економила на цивільному захисті. Дійшло до того, що в районах навіть немає людей, які б цими питаннями займалися.

Відповідно мешканці Тернопільщини у разі надзвичайних ситуацій (сподіваючись, що до цього не дійде, стукаємо по дереву), пов'язаних з військовими діями на нашій території, залишилися один на один у питаннях власного захисту. І це не перебільшення. У сьогоднішніх реаліях чекати захисту немає від кого. Але, тим не менше, щоб не створювати паніки, населення має знати хоча б про той мінімум, яким держава його забезпечила…

Цивільний захист відчуває кадровий голод

На випадок оголошення надзвичайного чи військового стану в Україні населення про це дізнається за допомогою сирен оповіщення. У Тернопільській області є 52 таких сирени, з них – 30 у м. Тернополі.

– Сигнал сирени означає – «Увага всім!». Почувши даний сигнал, мешканець повинен слухати засоби масової інформації – проводове радіо (так званий «колгоспник») та державне телебачення (в нашому випадку – ТТБ), – пояснює начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ТОДА Василь Майка. – Диктор, відповідно до урядового рішення, повідомляє про подальші кроки.

На цьому етапі й починаються перші проблеми, адже впродовж 22 років української незалежності знищувалась мережа проводового радіомовлення, яка вважається стратегічною, бо під час військових дій використовується для термінових повідомлень населення.

– Проводовим радіомовленням охоплено всього 35% області. До 338 сільських рад воно підведене, а 705 населених пунктів залишилися без радіомовлення. Воно загублене на державному рівні. Якщо взяти 1997 рік, то радіомовленням було охоплено 70% населення. Нині ж мешканці сіл масово відмовляються від радіоточок, бо не хочуть платити абонплату в розмірі 12 грн. у місяць. На сьогодні у нас за статистикою залишилося всього 13 радіоточок на 100 мешканців області. Хоча цей показник один з кращих по країні, але, тим не менше, він низький, – зазначив Василь Зіновійович.

Більше того, Тернопільщина має великі борги по системі оповіщення. На сьогодні управління з питань надзвичайних ситуацій ТОДА боргує «Укртелекому» за надані послуги майже 1 млн. грн., і лише на доброзичливих умовах приватник продовжує надавати послуги з оповіщення.

За словами пана Майки, в 2012 році було прийнято закон України «Про державну програму цивільного захисту», згідно з якою мала бути проведена модернізація системи оповіщення. За цією програмою передбачалося виділення 22 млн. грн. з обласного бюджету, плюс фінансування обіцяла держава. Водночас ні в попередні роки, ні сьогодні коштів на цивільний захист не виділялося.

Але і це ще не все. Керівники, які працюють з цивільним захистом, відчувають кадровий голод.

– Свого часу Державна служба надзвичайних ситуацій (колишнє МНС – авт.) на місцях планово знищувала цивільний захист. Більше того, МНС постановою Кабміну №606 не прописані в структурі області підрозділи, які відповідають за оповіщення, евакуацію, наявність матеріального резерву тощо. Це питання віддано на відкуп головам держадміністрацій. Скажімо, управління з питань надзвичайних ситуацій ТОДА скорочено на 10 штатних одиниць. Тим самим, відповідно до Кодексу цивільного захисту, я не можу повністю виконувати покладені на мене завдання. Є проблеми і в районах. У 90-х роках, до реорганізації, в нас у кожному районі було по два працівники цивільного захисту, а сьогодні половина районів Тернопільщини (Заліщицький, Монастириський, Бучацький, Шумський, Лановецький) не мають відділів цивільного захисту. Там якщо і є спеціалісти з цивільного захисту, то вони входять до управлінь ЖКГ, охорони здоров’я, інфраструктури. Якщо, не дай Боже, щось стається, немає кому працювати у даному напрямку. Я доповідав про такий стан речей голові ОДА, зазначивши, що коли наші штатні розписи не будуть переглянуті та приведені у відповідність, то я просто не в змозі виконати поставлені переді мною завдання, – бідкається Василь Майка.

30% захисних споруд не готові приймати людей

Лише коли над Україною нависла небезпека, перші особи країни згадали, що людей потрібно кудись евакуйовувати. Сьогодні почалася масова інвентаризація захисних споруд. Таких у Тернопільській області виявилось 544 одиниці.

– Потягом останніх 20 років захисними спорудами (бомбосховища і протирадіаційні укриття) ніхто не займався. Сьогодні ми стоїмо перед фактом, що в області 30% захисних споруд зовсім не готові приймати людей, 60% – частково готові, 10% – готові. Якщо говорити про бомбосховища, то таких на обліку в області є 66-ть: з них у Тернополі – 55, Тернопільському районі – 6, Гусятині – 2, Теребовлі – 2, Зборові – 1, з яких 3% – готові, 65% – обмежено готові, 32% – не готові, – зазначив Василь Зіновійович і додав: - В ідеалі у бомбосховищах мають бути всі системи життєзабезпечення – вода, світло, тепло, каналізація, умови проживання та запас харчів на три доби, але на практиці цього майже немає».

Велика проблема полягає ще й у тому, що захисні споруди мають різні форми власності: 60% перебувають у комунальній власності, 20% – у приватній, 20% – у державній. Особливо жахливий стан споруд, які перебувають у приватній власності, пише Номеродин. У 90-х роках правдами й неправдами їх разом з іншими приміщеннями продали, натомість за ними ніхто не слідкував, відповідно вони потроху знищувались.

– Сьогодні є загроза війни і всі забили на сполох. Те, що знищувалось 20 років, за місяць не відновимо. Незважаючи на форму власності, має бути людина, яка б за цей об’єкт відповідала – провітрювала приміщення, перевіряла герметичність дверей, включала дизель-генератор. А якщо такої людини роками не було, то про яку готовність захисних споруд можемо говорити, час руйнує все, – бідкається Василь Майка.

Водночас сьогодні проблема не лише у стані захисних споруд. По великому рахунку цивільне населення практично не має куди сховатися.

– У Тернополі бомбосховища будувалися підприємствами для того, щоб укрити працюючу зміну. Доктриною, яка існувала за СРСР, взагалі не передбачалося укриття населення в захисних спорудах. Там могли перебувати лише працівники підприємства, якому належить сховище, – пояснює начальник управління надзвичайних ситуацій Тернопільської міської ради Іван Коваль. – Жителів міста, по-перше, складно доставити до бомбосховищ того ж комбайнового заводу, «Оріону» чи «Ватри» (навіть за умови, якби ті були придатні приймати людей). По-друге, ці захисні споруди, за різними оцінками, могли б прийняти не більше 20 тисяч тернополян, а це лише 10 частина мешканців обласного центру. Тому не відомо, за яким принципом відбиралися б ці люди.

«Тривожний чемоданчик» повинен бути в кожного

Стривожені тернополяни задають просте запитання: у разі бомбових ударів, куди їм бігти і що робити? Це запитання журналісти переадресували Василю Майці.

– Наше управління не займається розміщенням людей. Цими питаннями мали б опікуватись міські, сільські та селищні ради. У місті, скажімо, - ЖЕКи. Що є зараз у Тернопільській міській раді, я не знаю. В ідеалі мешканці мали би бути прописані до відповідних бомбосховищ та об’єктів укриття. Так само і в селах мають бути розписані всі льохи. Тому що льох – це теж протирадіаційне укриття. Від себе скажу, що я, як мешканець міста, не знаю, куди мені бігти. Я живу в Тернополі на вулиці Ломоносова з 1998 року, і за цей час мешканців мого будинку ніхто не збирав і не проводив роз’яснювальної роботи, що мають люди робити у разі надзвичайних ситуацій, – зазначив Василь Майка.

Водночас керівник цивільного захисту Тернополя Іван Коваль розповів, що у Тернополі ЖЕКи активно долучаються до цієї роботи.

– Роз’яснювальну роботу серед населення вже проводять підприємства, які виконують роботи з утримання будинків та прибудинкової території (так звані ЖЕКи). У місті також вже були проведені первинні навчання з надання медичної допомоги всім бажаючим. Велику роботу по навчанню громадян зараз веде медичний університет, – зазначив пан Коваль.

Є проблема і з засобами індивідуального захисту населення.

– На сьогодні люди не мають засобів захисту, а виробнича зміна якщо має такі засоби, то вони не відповідають ГОСТу. Протигаз на підприємстві мав би мати кожен працівник, але він відсутній, бо дорого вартує (від 1500 до 2500 грн.). Водночас елементарний респіратор повинен бути у кожного вдома. Але знову ж таки все впирається у гроші, адже він коштує близько 460 грн. На папері є і державна програма по забезпеченню непрацюючого населення засобами індивідуального захисту. Але вона не фінансується. Протягом останніх 10 років Тернопільщина на реалізацію цієї програми не отримала жодної копійки, – зауважує Василь Майка.

Підсумовуючи, особи, які відповідають за цивільний захист на Тернопільщині, заспокоюють мешканців області і просять не панікувати. Так, за словами Івана Коваля, оскільки в Тернополі немає стратегічних військових об’єктів, відповідно місто (можливо, окрім залізничного вокзалу) не цікаве потенційним агресорам. Тому завжди вважалося, що у разі гіпотетичного нападу літаків противника мешканці обласного центру мали б достатньо часу, щоб евакуюватися в села. Водночас, додає пан Коваль, сьогодні не розроблені ні плани евакуації в те чи інше село, ні не визначені транспортні засоби, які б здійснювали доставку людей у сільську місцевість. Отож тернополянам залишається лише сподіватися на самих себе і своїх «залізних коней». А в кого їх немає?..

А між тим, як би там не було і скільки б нас не запевняли, що нам нічого не загрожує, все ж таки «тривожний чемоданчик» повинен бути в кожного. У ньому має бути зібрано найнеобхідніше: пляшка води, хліб, сало, медикаменти (для хворих) і документи…