Сьогодні – свято Христового Воскресіння

В усіх православних і католицьких храмах у ніч із суботи на неділю відбулися урочисті Великодні богослужіння.

З дня Великодня і до свята Вознесіння Господнього, яке святкується на сороковий день після Великодня, віруючі вітають один одного словами: «Христос воскрес! – Воїстину воскрес!»

З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Світлий Празник Христового Воскресіння.

Празник Христового Воскресіння у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й Велика Неділя Пасхи, День Святої Пасхи або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово "Великдень", що значить Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов мимо (по-єврейськи "пасах") домів Ізраїльтян, що їх одвірки були помазані кров'ю однорічного ягняти. Слово "пасха" означало також ягня, що його заколювано на Пасху, а потім і сам день свята, на спомин визволення з Єгипту, дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу, а саме, подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із Жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і сполучену з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті. Пасхальний агнець  став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Собор у Нікеї (325 р.) порішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня; що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, по першій повні місяця, по веснянім зрівнянні дня й ночі.

Празник Христового Воскресіння багатий не тільки у величні богослужіння, має статичні співи і глибоко-символічні обряди, але він багатий також у прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Одні з тих звичаїв це виплив християнського культу, а інші походять ще з перед-християнських часів, коли наш народ у тому самому часі відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народніх звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та прийняла за свої.

Дуже загальний і люблений  звичай це благословення на Великдень їди й печива.  Благословення пасхальної їди відбувається врочисто звичайно по св. Літургії на церковному подвір'ї.

З благословенням великодніх пасок у тісній сполуці стоять наші славні крашанки й писанки, їхнє походження має бути дуже давнє. У давніх народів був звичай, щоб перед високою особою не являтися перший раз без якогось дару. Побожне передання каже, що Марія Магдалина проповідуючи Христову науку, була зайшла аж на двір римського цісаря Тиверія, дала йому в дарі червону крашанку зі словами: "Христос воскрес!", і від того почала свою проповідь. За її прикладом пішли інші християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати себе взаємно крашанками чи писанками.

Виглядає, що головний мотив, чому якраз яйце грає таку роль у великодніх звичаях є те, що воно стало символом Христового Воскресіння. Як з мертвої шкаралупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через Кров Ісуса Христа. З крашанками й писанками зв'язані різні ігри дітей і старших на Великдень.
Колись у давнині був у нас звичай розкладати вогні у великодню ніч на привітання весни й весняного сонця. За християнської релігії ті вогні стали символом вогнів, що їх розкладали жовніри, сторожачи Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.