Як на Тернопільщині щороку «зникають» тисячі тонн корисних копалин

Як співіснують надрокористувачі та сільські мешканці, які незручності створює активна робота в кар’єрах і чи надалі видавати спеціальні дозволи на користування надрами упродовж місяця вивчала спеціально створена комісія Тернопільської обласної ради.

Перші спостереження та висновки члени комісії оголосять уже на найближчій сесії. Ми ж поцікавилися у провідного геолога Геоінформу України Василя Кітури, в якому стані родовища корисних копалин у нашій області і чи більшість з них вже не стали «кривавими ранами» на тілі землі.

– Станом на перше квітня цього року в Тернопільській області взято на облік 375 родовищ і проявів корисних копалин, – розповідає Василь Кітура, – з них 262 родовища взяті на облік Геологічним інформаційним фондом України Державної служби геології та надр України. Найбільша кількість родовищ розташована в Теребовлянському районі, найменша – у Підгаєцькому. Всі корисні копалини, розташовані на території області, винятково осадового походження, це передусім вапняки, пісковики, гіпси, піски, крейда, мергеля, глини, суглинки, супіски, пише Нова Тернопільська газета. 

– Розкажіть про ваші враження від поїздок. Чи знаходять надрокористувачі спільну мову з сільськими мешканцями?

– Дуже приємне враження на всіх учасників справило ПАП «Дзвін», що у селі Звиняч Чортківського району. Зі слів сільського голови, керівник ПАП Василь Градовий дуже багато зробив і робить для розвитку села. Ми на власні очі побачили охайні тваринницькі приміщення, в яких елітне поголів’я корів, склади, чистоту і впорядковані автобусні зупинки в селі… Але керівник господарства не зупиняється на досягнутому і хоче освоїти ще один вид діяльності – видобуток пісковиків, поклади яких є на території Звиняцької сільської ради. Сільська рада підтримує таку ініціативу, тому що розуміє, що все це буде на користь громади.

Ще одне підприємство в області, а саме ТОВ «Мікоген Україна», що на території Вілійської сільської ради Шумського району, справило на нас дуже позитивне враження. Це спільне українсько-польське підприємство, що створене не так давно, у 2008-ому році, зуміло завоювати авторитет не тільки в Україні, а й у Молдові. Середня зарплата працівників цього підприємства, яких понад 160 осіб і передбачається збільшення до 200, складає сьогодні більше 3 тис. гривень у місяць. Але наші позитивні враження вмить розвіялись, коли ми побували у сільській раді. Сільський голова і депутати сільської ради не знайшли спільної мови із підприємством, більше того, звинувачують підприємство у всіх «смертних гріхах». Зі слів депутатів, у криницях зникає вода, а причиною цього вони вважають видобуток підземних вод із двох нових свердловин на території підприємства. І хоча видобуток підземних вод із глибини 160 м не може вплинути на дебіт видобутку води у криницях на глибинах 10-20 м від поверхні, і нестача води є наслідком сухих періодів року, коли недостатньо поповнюються водоносні горизонти.

Голова сільської ради не тільки показав, а й надав нам скарги до різних обласних та центральних інстанцій, на більшості з них резолюція голови сільради: «Не згідний, відписка». Під час спілкування з’ясувалося, що до бюджету села підприємство в 2013 році перерахувало 500 тис. гривень. Зі слів голови, 300 тис. гривень забирає район. Але коли ми виходили із сільської ради, звернули увагу на штукатурку, що посипалась зі стелі в коридорі, а сільський голова не має часу зробити хоча б косметичний ремонт і бідкається, що не може освоїти наявні кошти. Ось такі контрасти – сучасне процвітаюче підприємство і боротьба органу місцевого самоврядування з цим підприємством.

– А з яких сіл області надходило найбільше скарг?

– За останніх кілька років найбільше скарг надходило із Бережанського, Борщівського, Підгаєцького (до речі, Підгаєцький – єдиний район області, де немає жодного ліцензованого родовища), Монастириського районів…

Скарги здебільшого надходили на діяльність ліцензованих підприємств, що платять податки, беруть участь у вирішенні соціальних проблем на територіях громад, де розробляються ці кар’єри. А ось на самовільно розроблюваних ділянках – «тишина і благодать», очевидно, на місцях знаходять «спільну мову» надрокористувачі й органи місцевого самоврядування, на території яких розробляються ці поклади.

– Чому кількість ліцензованих кар’єрів з кожним роком зменшується?

– За останні роки кількість ліцензованих кар’єрів зменшується в силу різних причин, а кількість неліцензованих або самовільно розроблюваних протягом останніх 10-15 років залишається стабільною, в межах 50 – 60 ділянок. Виникає закономірне запитання: чому зменшується кількість ліцензованих кар’єрів? Причин багато: це і постійне збільшення вартості документів, і постійне збільшення вартості корисних копалин, і зменшення попиту, відповідно, зменшення реалізації, а найболючішою, напевне, залишається забюрократизована система отримання погоджень і дозволів на всіх рівнях влади. Якщо в попередні роки надрокористувачеві потрібно було від 2 до 5, а інколи й більше років, щоб отримати спецдозвіл на рівні столиці, то за останні роки надрокористувач вже на районному і обласному рівнях очікує погодження 1-3 роки. Це і є відповіддю, чому значна кількість надрокористувачів уникає оформлення документів і займається самовільною розробкою покладів корисних копалин. Як показує аналіз користування надрами, затрати на самовільну розробку складають близько 30 відсотків від затрат на ліцензовану розробку, тому й не зникає самовільна розробка надр не тільки в області, а й в Україні.

– Скільки втрачає бюджет області від несанкціонованих кар’єрів?

– У межах області упродовж року зникають значні запаси покладів корисних копалин, що обраховуються тисячами, десятками тисяч тонн або кубічних метрів корисних копалин, відповідно, бюджет недоотримує десятки, сотні тисяч гривень, а то й більше! Горе-підприємців притягають до відповідальності, але кількість їх не зменшується, а залишається стабільною. Однією із причин такої стабільності є «кругова порука» на всіх рівнях.

– А чи викликають природні багатства Тернопільщини інтерес з боку іноземних інвесторів?

Ще п’ять років тому було багато іноземних інвесторів, які цікавилися нашими корисними копалинами і хотіли брати участь у їх розробці, це стосується покладів вапняків, пісків, пісковиків, гіпсів, цементної сировини та ін. Зокрема, у селі Носів Підгаєцького району фінський інвестор хотів розробляти родовище вапняків і збудувати завод, де розмелювали б ці вапняки до консистенції борошна, яке потім застосовували б у багатьох галузях народного господарства. Але місцеві мешканці були проти: мовляв, пилюка, забруднення навколишнього середовища… І навіть те, що інвестор за власний кошт погодився збудувати дорогу від Носова до Галича, їх не переконало. Прикро, але за останніх кілька років не тільки іноземні інвестори, а й наші, українські, втрачають інтерес до надр.