Тернопільські заробітчани в Італії залишають все, аби хоч раз почути рідну мову

Ніколи не позаздриш тим, хто сьогодні гарує за кордоном, аби мати за плечима хоч якесь надійне та забезпечене майбутнє. Й сьогодні не слід здійснювати “розбір польотів”, адже й так відомо, що від хорошого життя ніхто не покидає затишного та рідного гніздечка.

Як починалося життя в однієї чортківської сім’ї біля витоків Незалежності Української держави, читайте далі…

Присівши на стілець, витирає сльозу Анна Заводовська. Жінка нешодавно приїхала до рідного міста з недалекої Італії, хоч насправді – для неї цей кордон, здавалося, замкнувся у математичний знак “безкінечність”. Жінка розповіла нам про своє нелегке життя, тривоги та… нове кохання. Народилася жінка у мальовничому селі Угринь Чортківського району, де змалечку мріяла працювати продавцем. “Бувало, – згадує п. Анна, – приходжу малою до крамниці та прошу продавчиню: тітко, дозвольте вам допомогти? То пляшки від пилу витру, то на вітрині товари красиво розставлю”. Мрія не змусила її довго чекати. Після заміжжя жінка разом із чоловіком почали будувати сім’ю у Чорткові. Молодість вона віддала праці на хлібокомбінаті, а згодом почала й продавати хліб. Хто пам’ятає цю привітну продавчиню, відзивається про неї лише хорошими згадками та ставлять у приклад багатьом сьогоднішнім працівникам торгівлі. Життя йшло для жінки, котра народила первістка, у звичному руслі до того часу, поки не зруйнувався Радянський Союз. Всього за одну ніч знецінилися гроші, зникли з крамниць м’ясо та інші необхідні продукти. Шквал пристрастей припав на момент, коли не видавали заробітної плати. У тогочассі жінка зважилася на ризикований крок – залишити Україну задля додаткових заробітків в Італії, - пише .

Бонжорно, Італіє!

1999 рік… Неаполь зустрів українську заробітчанку не вельми привітно. Щодень – у пошуках будь-якої роботи, блукала вулицями та плакала, хвилюючись за сина, якого залишила вдома. Чого тільки не доводилося робити, аби якнайшвидше відпрацювати борги: не цуралася чортківчанка мити підлоги, посуд, вбиральні, обходити немічних італійців, доки не зрозуміла, що у напруженому ритмі міста Неаполя їй доведеться несолодко.

Новий удар з України

Неочікуваною була звістка про смерть чоловіка. “Я була у розпачі: не могла працювати, спати, їсти, – продовжує п. Анна, – найбільше хвилювалася за сина, якому на той час виповнилося дев’ятнадцять. Важко було зробити вибір: що ж робити далі?”. Оскільки залишати його вдома самого без батьківського нагляду вона, звісно, не могла, проте повертатися на Україну теж ще не можна. “Я, немов, божеволіла”, – додала жінка. Анна Заводовська зробила зовсім несподіваний для себе крок – вона забрала сина Віталія до себе в Італію. Хто знає, шо таке бути на заробітках із рідною дитиною, щиро поспівчуває жінці. Адже те, що твоя кровинка поруч – ще не відпочинок для нервових клітин, навпаки – знаючи, наскільки важкою є запропонована італійцями робота, розумієш, що на твою дитину звідусіль чекає небезпека, адже Італія відома своїми мафіозними кланами та їх “розбірками”, як мовиться, без суду та слідства. Часто, жертвами таких заворушень стають заробітчани, адже звідки їм відомо: чим живе їх роботодавець чи колега?

Нова сторінка життя

Зволікати сім’я Заводовських не стала. Вони вдвох переїхали шукати кращого життя до Тренто. Їм вдалося винайняти доволі просторий гараж, де вони жили не лише самі: брали до себе українців, яких також доля занесла до чужих берегів. Там, у Тренто, розпочалася нова сторінка їхнього життя. Несподівано до 45-річної жінки прийшло кохання. Сестра познайомила з італійцем, який уже кілька років є вдівцем. Проте, бути самотнім, коли після виходу на пенсію життя лише починається – не у правилах палких італійців! Це дійсно було кохання. Юні серцем та душею, хоч розсудливі по літах, вони почали зустрічатися, ходити на танці, їздити на відпочинок за місто до чистих просторів незайманої природи гір. Та найбільше, коханий Анни, Джузеппе перейнявся розповідями жінки про Україну, її традиціями та звичаями. Вона настільки цікаво та часто розповідала про свою Батьківщину, що італієць цілковито розчинився в українській культурі та почав вивчати мову. Разом брали участь у фестивалі української культури, що вперше відбувся у Тренто. Саме у цьому місті діє Асоціація українців “Разом”, до якої належать понад 150 учасників. Українці гуртуються та святкують релігійні та державні свята своєї вітцівщини. В Асоціації здійснюється навчання дітей українських традицій, мови, історії. Допомагають емігрантам священнослужителі, яким італійці надали у розпорядження церкву Св. Августина. Завдяки зусиллям Асоціації до Тренто приїжджають дитячі ансамблі з України. Якось їх відвідала творча молодь із Очакова.

Перегодом п. Анна та Дзузеппе переїхали жити до міста Бользано, адже там одружився її син й сьогодні жінка вже виховує онуку. “Ніколи не думала, що представлятиму Україну на чужині, – ділиться спогадами п. Анна. – У Бользано ми організували масштабний фестиваль народних традицій. Це невеличке містечко налічує значну кількість діаспор із Колумбії, Австралії, Африки, Молдови та, звісно. України. Усі ми об’єдналися для спільної мети – показати жителям Італії нашу культуру. Показати, що за тими спрацьованими руками існує сильний дух, незламна віра та надія, бо ж насправді, ми козацького роду”. Анна Заводовська своїм коштом та силами створювала українські національні костюми для учасників фестивалю, збирала звідусіль відомості про відомих діячів України, подруги плели кошики, вишивали рушники. Перший фестиваль зібрав чисельну аудиторію. Усі із захватом спостерігали урочистий хід делегацій центральною вулицею міста. Поліція Бользано спеціально для заробітчан перекрила автошляхи та забезпечила супровід. На чолі української делегації у національному костюмі з короваєм крокувала п. Анна, а поряд – ітаєць Джузепе у вишиванці та шароварах,  тримаючи у руках габличку із написом “Україна” у жовто-блакитних тонах. У парку часникам фестивалю народних традицій міська влада виділила територію, де вони розклали намети із своїм начинням. Українській намет був найкращим. Вирізнявся барвами національних кольорів, підручниками та книгами про Україну, численними світлинами, колосками пшениці, гронами червоної калини. Під час цього фестивалю, п. Анна демонструвала книгу-путівник “Чортків”. Ось так делегації з різних куточків світу познайомилися із затишним галицьким містом Чортків.

Анна Заводовська та Джузеппе вже повернулися до Італії. Українка працює над тим, аби у Бользано теж створити Асоціацію співдружності міст, аби з Чорткова мали змогу приїжджати не лише творчі колективи чи представники міського самоврядування, а й керівники різних установ, соціальні сфери для обміну досвідом, необхідною інформацією. Завдяки такій співдружності, можна буде допомагати та збирати кошти необхідні для лікування чи оздоровлення хворих дітей. “У Римі, – продовжує п. Анна, – є поле, де раз на рік збираються українці з усіх куточків Італії. Вони залишають все, аби хоч раз почути рідну мову, дізнатися новини з рідних міст, поділитися враженнями та переживаннями. Саме такі миті зближують усіх і кожного, допомагають здійснити переоцінку цінностей, адже це ще раз підтверджує, що ми одна велика родина – українці, де б не знаходилися на земній кулі. Пам’ятаймо про це й на Україні, шануймо один одного. Можливо, у найближчому майбутньому наша держава зуміє твердо стати на ноги та бути взірцем для Європи і врешті повернути своїх синів та дочок на Батьківщину”.

Тернопільщина заробітчани мова
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі