Подорожувати Тернопільщиною стало значно дорожче

Дорога до дітей і внуків вартує 53-річній Стефанії двадцять шість гривень в один бік і стільки ж – у зворотний. Від села Городниця Гусятинського району до Тернополя – шістдесят кілометрів. З початку року квиток подорожчав на три гривні. Селянка знає причину – нові ціни на бензин.

«Зять поставив машину на припін, і сам вже їде автобусом у село», – поправляючи хустку, розповідає жінка. У картатій сумці кілька пляшок молока – жінка продає на ринку вранішній надій, щоб компенсувати витрати на поїздку. «Усім важко», – виправдовує перевізника за оті три гривні. Але вона ще не знає, що за півтора-два місяці квитки знову подорожчають…

В одному з останніх номерів «Свобода» опублікувала проект розпорядження голови облдержадміністрації „Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні в межах Тернопільської області”, згідно з яким граничні тарифи на проїзд одного пасажира в автобусах приміського та міжміського сполучення в межах області збільшуються: із 0,28 грн. до 0,333 грн. (без ПДВ) за 1 пас.км для платників ПДВ; із 0,336 грн. до 0,40 грн. за 1 пас.км для неплатників ПДВ. При визначенні вартості квитка понад тарифи нараховуватиметься обов’язковий страховий платіж та автостанційний збір у разі продажу квитків через каси. Вартість перевезення багажу не зміниться.

Проект оприлюднений для того, аби упродовж місяця люди змогли висловити свої зауваження та пропозиції, надіславши їх поштою чи на електронну адресу: 46021, м. Тернопіль, вул.Грушевського, 8, [email protected], факс (0352)523383, тел. 52-01-16.

Тобто йдеться про процедуру громадського обговорення. Чи будуть активними потенційні пасажири, власне, і покаже цей місяць, відведений для пропозицій та зауважень. В обласному центрі, коли заговорили про підвищення цін на міські перевезення, позбавлення права безкоштовного проїзду у маршрутках пенсіонерів, дійшло до неабияких дебатів, словесних конфліктів. Проте в Тернополі особливо загострена ситуація: компактне місто із короткими маршрутами, незважаючи чи не найнижчі у країні зарплати містян, уже давно дало «добро» на квиток вартістю 2 гривні 50 копійок. Для порівняння: Львів лише недавно перейшов з двох гривень на три; у Києві теж лише цього року з 2-2,50 перейшли на 3-3.50. Але у жодне порівняння не йдуть за протяжністю львівські та київські маршрути з тернопільськими.

Що стосується приміських та міжміських внутрішньообласних сполучень, то зростання тарифів передбачається чи не в усіх регіонах. На Полтавщині, наприклад, дійшло до бунту перевізників. Як розповіли у департаменті економічного розвитку облдержадміністрації, підвищення тарифів ініціювало обласне відділення всеукраїнського громадського об’єднання перевізників. Чим обґрунтовано такий непопулярний крок – підвищення тарифів? З квітня 2011 року тарифи на перевезення в області не змінювали.

Цікаво, що впродовж 2011 – 2013 років суб’єкти господарювання застосовували тарифи на пасажирські перевезення нижчі на 5-10 відсотків від затвердженого граничного рівня, і лише у першому кварталі 2014 року у зв’язку зі значним подорожчанням пального підняли їх до граничного рівня. Ось і пояснення того, чому городницька жінка з нового року почала платити за проїзд більше на три гривні, хоча офіційного підвищення тарифів ще не відбулося.

В аналізі регуляторного впливу проекту майбутнього підвищення тарифів розкрито доволі строкату картину діяльності перевізників, а їх в області чимало – 11 районних автотранспортних підприємств та 368 фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Так от, за минулий рік найбільший ріст виручки від перевезень пасажирів спостерігався у ТОВ «Бучацьке АТП 16139», де обсяги доходів у приміському та міжміському сполученнях зросли на 31% та становили 386,9 тис.грн. Водночас знизилися доходи від пасажирських перевезень у ТДВ «Бережани автотранс» та ТОВ «Борщів АТП – 16138».

З початку року погіршився фінансовий стан перевізників, непрогнозовано зросли витрати, дохід на один кілометр у більшості перевізників знизився в середньому на 0,2 грн. по всіх видах перевезень. Виявилося, не лише тернопільським перевізникам пільговики, як кістка у горлі, у салонах автобусів, маршруток, що курсують між населеними пунктами, вони теж небажані. Бо компенсацію збитків від перевезень пільговиків, що виділяються з державного бюджету, держава за минулий рік сплатила лише наполовину. Така «половинна» виплата субвенцій – одна із підстав майбутнього підвищення тарифів.

Журналісти запитали начальника відділу транспорту департаменту економічного розвитку облдержадміністрації Григорія Головатого: якби держава розраховувалася з перевізниками за пільговиків у повному обсязі, чи порятувало б це від здорожчання проїзду? Відповідь: однаково доводилося б піднімати тарифи – ріст цін на нафтопродукти не припинився, тенденція до збільшення собівартості у перевізників продовжується. Упродовж першого кварталу 2014 року внаслідок коливань на валютному ринку роздрібні ціни на дизельне пальне по області зросли із 9,74 грн/л до 12,33 грн/л, на газ для заправки автотранспорту – із 6,60 грн. до 7,98 грн. Подорожчання мастильних матеріалів, запчастин, акумуляторів, шин унеможливило підтримання рухомого складу в належному стані, що стало загрозою для безпеки та якості перевезень. Автотранспортні підприємства неспроможні виплатити працівникам заробітну плату з урахуванням встановленого мінімального рівня та Галузевої угоди.

Григорій Головатий резюмує: «Підвищення неминуче. Однак кожен перевізник сам визначатиме, наскільки допустимо підняти плату за проїзд (звісно, у межах встановлених тарифів)». Наприклад, керівництво Підволочиського АТП наразі взагалі не планує змінювати ціну на пасажирські перевезення. «Хтось бере ціною, хтось кількістю пасажирів, хтось якістю, – каже Григорій Головатий. – А якщо перевізник має конкурентів чи, скажімо, до села є електричка, то він добре подумає, чи вигідно йому щось змінювати».

Очевидно, що і у ціноутворенні існує своєрідна межа людських можливостей. Зубожілі від безробіття, цін-скакунів люди можуть рятуватися хіба самообмеженнями, зокрема, рідше користуватися транспортом. По війні моя бабуся пішки ходила до Тернополя на базар з двома кошиками вишень – 36 кілометрів лише в один бік. У неї не було вибору – автобуси не їздили, а очі голодних дітей спонукали вирушати у виснажливу дорогу. Це була вимушена самопожертва. Ясна річ, зараз зовсім інші реалії, і, дай Боже, аби ми не спізнали такого лихоліття…

Перевізникам слід пам’ятати про оту межу людських можливостей. Ще одне спостереження. Зараз такі часи, що лаяти державу негоже. У мирні часи вона почасти ставилася до своїх громадян, як мачуха. Але зараз країна у небезпеці, і ми її любимо як рідну матір, й готові жертвувати. Але чи усі готові жертвувати?.. Видається, у безконечному накручуванні цін при гонитві за курсом «зеленого» багато хто забуває, що люди отримують зарплати і пенсії у гривнях. Жертвувати мають усі, у тому числі перевізники.

Повторюю: нові тарифи на пасажирські перевезення – лише проект, поданий на громадське обговорення. Чи вони стануть реальністю – залежить і від позиції людей. Місяць є на те, аби цю позицію проявити. Після громадського обговорення розпорядження про підвищення тарифів будуть погоджувати у Києві. Відтак на усе піде десь півтора-два місяці. У департаменті не виключають, що в результаті обговорення запропоновані тарифи можуть змінити, головне – віднайти баланс між перевізниками і пасажирами.