У Тернополі представили світлини з епіцентру “гарячих” подій на Майдані (фото)

В обласному державному архіві експонується виставка «Герої не вмирають», присвячена подіям на Майдані і людям, які заплатили своїм здоров’ям і життям за усунення злочинної влади Януковича. На стендах представлені фотографії тернопільського журналіста Ігоря Крочака, який перебував в епіцентрі драматичних подій, саморобні плакати, документи, малюнки, вірші…

Відкриваючи виставку, директор держархіву області, кандидат історичних наук Юрій Гумен зазначив, що невипадково за підтримки громадських організацій її відкрили 22 травня – напередодні Дня Героїв. Бо люди на цих світлинах – герої.
На них не можна дивитися спокійно, відсторонено, бо кожен знімок – наче живий, у кожному пульсують емоції : тривога, біль, розпач, надія. Ось майданівці з дерев’яними щитами, які не можуть захистити від куль, готуються відбивати чергову атаку «Беркута». Барикади, палаючі шини… Священики, які правлять службу Божу мало не під прицілом силовиків у чорних касках.

- Виставка емоційно повернула мене на півроку назад, – поділилася враженнями керівник апарату облдержадміністрації Марія Чашка. – Як один з найважчих у житті згадую день, коли мої побратими поїхали в Київ на мирну акцію протесту. А потім я отримала від них повідомлення, коротеньке, всього два слова : «пішла війна». Особливо зачепила фотографія, де двоє моїх побратимів несуть в труні хлопця, якого я знала. Він загинув від снайперської кулі, яка пробила бронежилет. Сили пережити втрати дає назва цієї виставки : «Герої не вмирають».

Марія Чашка подякувала організаторам і всім, хто долучився до її відкриття.

Про події, очевидцем яких став, і про особливості роботи журналістів на Майдані розповів Ігор Крочак.

-Ми їхали до Києва, прориваючись крізь кордони міліції. В ніч з 18 на 19 лютого ситуація там була критична. О 4 ранку силовики стояли вже за 20 метрів до Майдану. Потім один з самооборонівців мені сказав : «Коли львів’яни, а за ними тернополяни прорвалися нам на підмогу, ми зрозуміли, що вистоїмо».

Ігор зізнався, що поки що не може змусити себе переглянути всі зроблені тоді фото, бо спогади ще надто свіжі і емоції не втратили своєї гостроти. Може, з часом…

- Центр столиці постав переді мною у вогні. Молоді колеги – журналісти лізли в самісіньке пекло, а я, одразу згадавши все, чому вчили у військовому училищі, кричав : «ховайтеся за деревами, короткими перебіжками». Сам теж був без бронижелету, на голові – пластмасова каска. Віталій Дерех, наш тернопільський журналіст, камеру сховав в сумку і почав виносити поранених. Запалили шини, все навколо заволокло димом і снайперам стало важче цілитися. Кулі били по бруківці.

Ігор Крочак подякував всім, хто підтримував його у ті дні – дружині, колегам. Сподівається, що вдасться видати альбом з фотографіями з Майдану, а згодом і публіцистичну книгу. А врятувала тоді, каже, молитва.

- Я військовий і давав присягу народу України його захищати. Поїхав на Майдан, коли побачив в телевізійних новинах як беркутівці б’ють студентів,- згадуючи ті події, розповів запрошений на відкриття виставки Роман Павлишин.

Поїхав, залишивши вдома двох своїх маленьких дітей. Перше тривале протистояння з «Беркутом» – 11 грудня. Силовикам, які пішли в наступ, протистояла тернопільська і львівська сотні. 300 чоловік проти більш ніж двох тисяч озброєних спецназівців в чорних касок.

- Було страшно. Але ми вистояли. Дякую священикам, які стояли і молилися за нас, людям, які підтримували оборонців Майдану і наші сім’ї, – каже Роман. Говорити йому важко. Бо спогади ті не є світлими, вони крають серце і душу. Зокрема, про кривавий вівторок 18 лютого, що почався мирною ходою людей до Верховної Ради, аби змусити її почути Майдан і змінити Конституцію. А закінчилось все кривавою зачисткою силовиками Маріїнського парку і прилеглих до Майдану вулиць. Проти демонстрантів застосували вогнепальну зброю, бойові гранати.

-З нашої сотні з Маріїнки цілими повернулися 8 чоловік, решта – без рук, без очей.

Роман Павлишин теж був поранений на вулиці Грушевського. Мало не загинув тоді і 22-річний тернополянин Євген Панькевич.

- Беркутівці почали бити жінок і літніх людей, які просто йшли з прапорами, кидати в нас осколкові гранати. Вони були озброєні до зубів, а ми не мали жодного захисту. Було дуже страшно. Багатьох моїх знайомих, друзів, побратимів, з якими я тоді стояв пліч-о-пліч на розі вулиці Інститутської, зараз нема в живих, – розповів Свободі хлопець.

Від отриманого вогнепального поранення і контузії Євген лікується досі.

-Я радий, що Майдан вистояв, що все це вже позаду, і, водночас, сумно : стільки жертв серед майданівців! Людей не повернеш.

Нині про життя київського Майдану і його героїв розповідають фотографії. Фотовиставка в обласному архіві діятиме впродовж місяця. Вхід вільний.