Розмова з головним лікарем третьої міської лікарні (закінчення)

(Закінчення. Початок http://www.0352.com.ua/article/53930 )

На вигляд йому за 40. В нього гарна постава, уважні очі і виважена мова. Відчувається, що кожне його слово має вагу. Такому лікарю хочеться вірити.

Наш співрозмовник – головний лікар третьої міської лікарні Юрій Васильович Лазарчук.

-   Юрію Васильовичу, Ви переконані, що турбота про здоров’я – це особиста турбота кожного?

-   Не може бути такого, що лікар несе відповідальність за здоров’я  пацієнта. Ну не може, це – нереально. Лікарі не можуть нести цю відповідальність. Тому що кожний пацієнт відповідає за своє життя, і він має в першу чергу своїм здоров’ям дорожити. І думати, як його зберегти.

-   А лікарі?

-   А лікар повинен направити, порадити, призначити, допомогти вирішити проблему. Між пацієнтом і лікарем тоді буде взаємність, коли пацієнт сам на сам 100% буде знати, що він хоче він хоче бути здоровим.

-   На жаль, так не завжди буває…

-   Повинно прийти розуміння, що бути здоровим вигідно. Буде людина здорова – зможе нормально заробляти. Так, ми лікуємо, але повинна бути ще й профілактика. Необхідно вести нормальний спосіб життя, до якого ми не звикли, категорично цього не робимо. В цьому найбільша проблема. А потім людині дуже важко, надзвичайно важко усвідомлювати втрату здоров’я через власну недбалість.

-   Хвороба - проблема для людини, і люди в такій ситуації поводяться по-різному.

-   Хороший лікар лікує словом, і вже після розмови з доктором у пацієнта має бути певне покращення. Це – як ефект плацебо при випробовуванні ліків.Якщо під час спілкування між пацієнтом і  лікарем встановилася довіра і взаєморозуміння, то це 30%  позитиву. Людина починає вірити, що весь процес лікування буде успішним, вона впевнена, що одужає.

-   Що може  завадити  такому порозумінню?

-   Початкова упередженість, недовіра, почасти – агресія зі сторони пацієнта, виплекана суспільною думкою, особливо засобами масової інформації. Матеріальна скрута. На пацієнта, окрім хвороби, впливають сімейні обставини, негаразди на роботі, негаразди суспільства. Медицина відчуває недостатність фінансування, брак хорошої діагностичної апаратури, ліків. І коли пацієнт і лікар залишаються сам на сам, всі ті обставини іноді виявляються особливо загострено. Лікарі  виявляють дуже велику толерантність, адже ми не маємо права на помилку, і  є найголовніша заповідь  - «Не зашкодь!».

-   І дуже  добре, що пацієнт має право вибору.

-   Так само і лікар має право відмовитися від пацієнта. Хоча про це менше відомо, таке право теж є.

- Нещодавно кількість ваших пацієнтів суттєво збільшилася за рахунок студентів...

- Так, до 30 тис. (населення «Дружби», Кутківців та Пронятина) додалося 6700 студентів. З їх обслуговування проблем не буде. Для зручності діють два здоровпункти (на базі фінансово-економічного та педагогічного університетів). Інша справа, що в згаданих мікрорайонах проживає багато людей незареєстрованих, в новозбудованих будинках, які офіційно не здані в експлуатацію. Ці мешканці офіційно ніде не обліковані, але лікуються в нас, хоча це не передбачено фінансуванням Але, наголошую, ніхто без допомоги не залишиться.

- А що Ви скажете про лікування в цілителів, магів, ворожок?

- Категорично – ні. Народна медицина може використовуватися як одна із складових традиційної медицини, але це нічого спільного із замовляннями не має. Тим більше, усі цілителі самі звертаються до лікарів. Я особисто лікував вивих плеча бабці, яка вправляла кістки і була знана на три райони. В декого з таких костоправів є знання елементарної анатомії, в декого нема і цього. Часто це просто заробітчанство. Таке лікування безконтрольне, статистика не ведеться.

- Чому такі методи мають своїх прихильників?

- В суспільстві склався певний стереотип. Всі вважають себе обізнаними в медицині.  В той час як держава витрачає на підготовку лікаря 7-9 років, витрачає на це значні кошти,  забезпечує практику, люди вважають, що, прочитавши розділ популярної медичної енциклопедії, вони самостійно можуть ставить діагнози та призначати лікування.

- Чи робота лікаря впливає якось на його життя?

- Безумовно. Формується постійна внутрішня готовність допомогти. За будь-яких особистих обставин лікаря до нього звертаються за порадою. Багато хто з лікарів має свої звички, прикмети. Операцію робить не лише хірург – хтось зверху ще допомагає… Так, операція – це робота, проте усі люди різні, кожний має індивідуальні відмінності. Тому однакових операцій нема. І в операційній щоразу проходиш усе як уперше, кожний крок. І завжди є хвилювання, і кожна операція для лікаря – певний етап життя.

-   Як починається Ваш робочий день?

-    Коли я приходжу сьомій ранку на роботу, є велике-велике бажання: щоб не виникали фінансові питання. Велике-велике бажання знати, що лікарня забезпечена всім необхідним.

-   А які бажання є поза роботою?

- Я люблю подорожувати. Хотів би побувати в Індокитаї, Таїланді, Малайзії… Люблю велосипедні мандрівки. Їздити міськими дорогами нецікаво, і машин багато. Тому ми з дружиною вже 4 роки практикуємо велосипедні поїздки в Карпатах та в Закарпатті - в горах, у лісі. Це приносить неабияке задоволення.

А ось в зимові Карпати цього річ вибратися не вдалося, хоч лижі дуже люблю. Цієї зими як ніколи багато довелося оперувати пацієнтів, що зазнали травм в Буковелі.

- Сподіваємося, усі Ваші бажання будуть здійснюватися!

- А тернополянам я бажаю бути здоровими - це в першу чергу. Любити себе. І для себе - не для лікарів! -  проходити профілактичні огляди.