400 грн. зарплати та небезпека: хто в Тернополі відповідає за життя незрячих?

Кажуть, ранок 19 червня був сонячним. Та чи так воно - мушу вірити на слово.

Аби з експерименту висмоктати всі соки та справді прожити день сліпої людини, ще уночі зав’язав очі шарфом. Це - щоб уже спросоння нічого не бачити. Кореспондент 20minut.ua провів день наосліп. Задля експерименту він забинтував очі, аби переконатися: як це - жити сліпому у світі зрячих. Перші враження: як вони, незрячі, узагалі виживають!

Загубився у холодильнику

Що надворі розвиднилось й пора прокидатися, сповістив будильник на планшеті. Аби його вимкнути, довелося добряче поморочитись. Тоді ж усвідомив: якщо зрячому сенсорний гаджет життя й полегшує, то сліпому з нього - як з Путіна демократ.

З того часу ліжко було останньою комфортною та безпечною місциною. Далі, як у комп’ютерних іграх: нові місії, постійні випробування. Але без опції "зберегтися".

Типовий ранковий ритуал - як то прийняти душ, почистити зуби - був із найлегших. Хоч і у цілковитій темряві. От тільки не поголився. Вірніше, вже навіть приготувався. Та не насмілився.
Сніданок. Приготувати його вдалося, хоча й не без дратування. Дратував, приміром, процес пошуку потрібних продуктів у холодильнику. Це асоціювалося з лотереєю. Навіть згадав десь вичитане: "Згідно з математичними розрахунками, більше відсотків вірогідності, що вас зіб’є авто, аніж ви виграєте у лотерею". Про "зіб’є авто" ледь не накаркав. Але про це згодом.

Перед тим, як вибратися у люди, прасую одяг. Процес виявився перевіркою на обережність та інтуїцію. Зазвичай попрасувати штани й футболку забирало у мене хвилин п’ять. Наосліп - пішло майже 15.

Заклеїв очі

Дзвінок у двері: прийшов товариш Микола. На сьогодні він - мої очі. Без його допомоги я, мабуть, заблукав би одразу при виході з під’їзду та розбив носа об перше ж дерево.

Із бинта Коля робить мені дві подушки на очі. Кріплю їх медичним пластирем. Поверх одягаю "авіатори" - єдині окуляри, які мав. На випадок, якщо хтось спитає про мій прикид - придумуємо легенду. Мовляв, раптова втрата зору, переніс операцію...

На лавці під будинком гомонять якісь жіночки, коли виходжу – замовкають. Десь поруч мало чекати таксі. Розумію, що іду до нього занадто довго. Відчуваю, як хтось за лікоть направляє мене в протилежному напрямку.

- Воу-воу, ти блуданув так троха. Машина на іншому боці, - сміється товариш.

Їдемо в Березовицю. Там розташоване товариство сліпих. Без таксі довелося б від дому - на Клима Савури - іти аж до літака на просп. Бандери. Звідти до зупинки "Цукровий завод" курсує 18-та маршрутка.

Перше серйозне випробування - перейти дорогу від цієї зупинки. Там працює світлофор і навіть звуковий сигнал спеціально для незрячих. Іти намагаюся сам. Микола - за навігатора. Словесно направляє та періодично керує мною, торкаючись ліктя. Дійшов іншого берега дороги. Відчуття, наче підкорив Еверест.

Звідти до товариства сліпих іти з півкілометра. Роблю це за вже випробуваною схемою. Однак дискомфорт при цьому неймовірний. Постійне відчуття, що от-от об щось перечеплюсь, упаду, розіб’ю лоба.

Зарплата незрячого - 400 грн

З періодичною лайкою, жартами і постійним бажання відкрити бодай одне око, добираємось УТОСу (товариство сліпих). Там працюють 74 інваліди по зору. Хтось - геть сліпий. Хтось - ледь бачить. Робота цих людей - клеїти картонні коробочки для усілякого начиння. Також майструють нехитрі проводи на замовлення "Ватри". Всьому цьому мали навчати й мене.

- У нас сьогодні скорочений робочий день. На жаль, наші майстри вже розійшлися, - вибачається директор УТОСу Любомир Хруник. Сам він інвалід І групи по зору, майже не бачить. Попри це віддано працює над тим, аби інші незрячі могли заробити копійку. І "копійка" - це не епітет. Середня місячна зарплата інваліда-робітника УТОСу - близько 400 грн.

- Ну, і ще пенсія десь 1040, - додає директор. - Спробуй виживи незрячій людині на такі гроші!
Роботу в цеху товариства сліпих мені компенсовують надпотрібним тимчасовим подарунком - розкладним ціпком. Зір він, звісно, не відновлює, проте орієнтуватися з ним простіше. Наприклад, постукуючи по бордюру, ідеш впевненіше. Так я і рушив на зупинку. "Навігатор" Коля ішов поруч, періодично кепкував наді мною кажучи: "Обережно! Акуратно! Обережно!".

Небезпека

- 18-ка під’їжджає, - анонсує товариш.

Намацую ціпком кузов маршрутки, але не можу знайти вхід. Допомагає "навігатор". Оплату за проїзд водій "стянув" і за мене. Поки Коля розраховується, намагаюся всістися у салоні. При цьому відчуваю цілковиту безпомічність. За поручні не можу вчепитися. Ціпок у маршрутці лише заважає.
- Та допоможіть йому хтось, - чую співчутливий жіночий голос. Здається, вона ж і вмостила мене на вільне сидіння.

- Мужик, всі так на тебе втикали, шо то капець. Вся маршрутка дивилася, - розповідає Коля, коли я навпомацки вибрався з 18-ки. При виході лень не вбився - переступив одразу через дві сходинки, зашпортався. Від падіння врятував "навігатор".

Навпроти філармонії переходжу дорогу. З ціпком подібний екстрим не такий страшний.

- Мужик, назад! Обережно! Фіга собі, ти бачив? - кричить Микола. Про себе думаю: "Що, бляха, мав бачити? Я ж сліпий!".

- Мужик, тебе чуть маршрутка не збила. Капець! Йому пофіг, шо світло зелене, шо ти з палкою. Слів нема! - кричить товариш.

Далі поволі крокуємо до міської прокуратури. Задумав там одну "диверсію". Дорогою, поруч із головпоштою чую чиєсь здивоване: "Орляк? То Орляк?". Не реагую. Від тих слів чомусь добряче знітився. "Навігатор" описує, що то був старший чоловік, сивий, діловий.

У дворі за міською прокуратурою знімаю окуляри, розбинтовую очі. На годиннику 15.00. Після ночі це - вперше, коли звільнив очі з темної окупації. Вони довго звикають до сонячного світла.
Із ціпком та в окулярах заходжу у вестибюль прокуратури. Погляд намагаюся розфокусувати. Ціпком постукую по плінтусу. У приміщенні - двоє міліціонерів. Дивляться на мене, як на привида. Мовчать.

Сліпі провокації

- Вам куди? - врешті озивається один. Навмання кажу, що шукаю 206 аудиторію "Євростудії" (навчальний корпус ТНЕУ - прим. ред.)

- То це вам не сюди. Це там, збоку, - відповідає міліціонер-вахтер. Як мені пройти "туди збоку" - жестикулює руками. "Та я ж сліпий, хлопче!" - думаю про себе. Стою, чекаю. Думаю, може виведе мене. Та, врешті, повертаюсь до виходу сам.

У продуктовій крамниці навпроти 5-ї школи вирішую знову вдатися до подібного трюку. Поки продавчиня приймає замовлення, випускаю з руки ціпок. Чоловік поруч поспішає його підняти. Покупка обходиться у гривень з 12. Даю продавчині все, що назбирав у кишені.

- Ой, та то багато, - турботливо озивається вона. Бере мою руку й акуратно кладе туди решту грошей. Коли вже йду, просить “відвідувача під прикриттям” Миколу допомогти мені зійти по сходах.

Додому, на Східний, повертаюся уже самотужки - "навігатор" поспішав у справах. Без нього, хоч і озброєний ціпком, відчуваю себе геть безпомічним. Тож до маршрутки добираюся зрячим. Правда, їду, закривши очі. Одразу наштовхуюсь на чергову проблему: як я дізнаюсь, коли виходити, якщо зупинки не оголошують?

- Ви, до речі, зважте на цю ситуацію, - пригадую розмову з директором місцевого товариства сліпих. - У тролейбусах, як правило, зупинки озвучують. А у маршрутках - лише в деяких. Це біда для незрячої людини! Треба або рахувати зупинки, або у людей запитувати. Але ж буває, що маршрутка якусь зупинку пропустить, або не там зупиниться. І тоді сліпому хоч плач...

Із розваг - радіо

Удома вкотре забарикадовую очі подушками з бинта й поринаю у темряву. За день до експерименту розжився габаритною книгою зі шрифтом Брайля. Незрячі читають пальцями. Утім, витиснені у книжці літери зовсім іншої, специфічної форми - не такі як традиційні, друковані. Тож із вечірніх розваг залишилось тільки радіо. Телевізор не дивився. Чи ж то, вірніше, не слухав - дратувало, що чую, а не бачу. За сенсорний мобільник теж не брався. Намагався навмання працювати за комп’ютером, та задум виявився наївним.

"Сліпий журналіст! То ж хрест на професії. Альтернатива: щодня, якщо пощастить, успішно добиратися в Березовицю, де за склеювання коробочок матиму 400 гривень. І всім на тебе плювати - ти ж сліпий... Одна з повсякденних “розваг” - рахування автобусних зупинок... ", - нагнітав себе перед сном.

Заснув в одязі. На очах ще приліплені подушки з бинту... Та завтра я таки побачу ранок.

Чиновники обіцяють, та не допомагають

У місцевому товаристві сліпих бідкаються на своє скрутне становище. УТОС - чи не єдине місце, де пропонують роботу інвалідам по зору. Утім, заклад у плачевному стані. І роботи для незрячих меншає.

- Ми ледве виживаємо, - каже директор місцевого товариства сліпих Любомир Хруник. - Основне наше завдання - працевлаштувати інваліда по зору. Його трудова, соціальна та медична реабілітація. Але зараз із цим складно. Ми на госпрозрахунку. Живемо із замовлень, які нам надходять. А їх останнім часом усе менше...

Допомогти УТОСу, за словами директора, обіцяли і чиновники, і місцева влада, і нардепи.
- Але на ділі - нічого, - додає чоловік.

Любомир Хруник сподівається, що через журналістів місцева влада бодай впорядкує територію біля пішохідного переходу на зупинці “Цукровий завод”.

- Щоби попри дорогу якусь направляючу трубу поставили абощо, - пояснює співрозмовник. - Звуковий сигнал для незрячих є, а коли вони переходять дорогу, то не можуть зорієнтуватися, куди іти далі.

Фото: amansaulyk.kz

Зарплата небезпека Тернопіль життя незрячих
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Спорт
У Тернополі на центральному стадіоні ФК "Нива" (Тернопіль) зіграла з ФК "Чайка" (Петропавлівська Борщагівка, Київська обл.) – 2:0 на користь "Ниви". Перший тайм пройшов з відчутною перевагою "Ниви", проте ворота суперника залишилися невразливими. Втім у другому таймі тернопільській команді вдалося вийти вперед і з перевагою у два голи завершити матч. Як повідомляє "ТТБ", голи у ворота "Чайки" на 58 та 80 хвилині забили граці "Ниви"- Олексій Литовченко та...
Суспільство
Енергоефективність будь-якого будинку можна покращити, заклеївши шпарини у вікнах та дверях. Слід придбати короткі штори, зачинити двері у під’їздах, встановити за батареями теплозахисні екрани з фольги, перефарбувати батареї у темно-коричневий, саме він найкраще віддає тепло. Як повідомляє "20 хвилин", не потрібно придумувати високих матерій чи витрачати багато коштів, щоб зберегти тепло в домі. Ці найпростіші поради допоможуть зберегти і тепло, і гроші,...
Кримінал
У ніч з 18 на 19 жовтня злодій втретє за півтора місяці вдерся до приміщення Чортківського обласного комунального шкірно-венерологічного диспансеру. Що хотів винести злодій наразі невідомо, адже протиправний намір не вдалося втілити. Виконувач обов'язків головного лікаря "шкір-вену" Юрій Вичавка повідомив: "Це вже третій випадок за такий короткий час. Це дивно, бо красти у нас немає що – сейфи надійно замкнені, а ніяких наркотиків тут ніколи і не було. Кол...
Пригоди
Трагічний випадок трапився у селі Більче-Золоте Борщівського району. У водах ріки Серет було виявлене тіло чоловіка. Поблизу туристичної бази знайшли тіло 34-річного чоловіка. Як з’ясувалося, померлий є мешканцем села Монастирок Борщівського району. Як повідомляє "ТН. Область", за попередньою інформацією причиною смерті стало утоплення. Наразі  всі обставини трагедії встановлюються. Нагадуємо, що нещодавно в Тернополі (на вулиці Білогірській) в канаві вияв...
Суспільство
Роль Володьки принесла 35-річному Тарасові Стадницькому неабияку славу. Сьогодні він є відомим актором, автором гумористичних сценаріїв. А ще нещодавно працював кочегаром, клеїв фотографії в анкети грін-кард і не розумів, чим займатися, аби це приносило  задоволення. Нині Тарас переконаний, що кожен може досягти успіху, якщо наважиться спробувати. "Я народився на хуторі Лозові поблизу села Боброїди, що на Львівщині. У батьків нас троє — маю двох  молодших...
Екологія
У ніч проти 22 жовтня у нічному небі можна буде спостерігати дививовижний осінній зорепад, метеорний потік Оріоніди. Як повідомляє "Еспресо", цей метеорний дощ щороку припадає на жовтень, а його пік цього разу очікують саме 21 числа. У ніч спостерігачі зможуть роздивитися до 20 метеорів на годину. Метеорний потік має таку назву на честь сузір’я Оріона. Воно є легким для впізнання, адже має три яскраві зірки посередині, щільним рядком розташованих одна за о...
Суспільство
Український заробітчанин, який опинився у містечку Антверпен в Бельгії розшукує своїх рідних. Себе ж українець називає Ігорем Чикотовські або Чикотовським. Чоловік не пам’ятає ні де він проживав, ні де знаходяться його рідні, також він не має жодних документів, які підтверджують його особу.   Як повідомляє "ТН. Область", говірка українця свідчить про те, що він родом з Західної України, ймовірно з сільської місцевості. Наразі чоловік перебуває в соціальном...
Суспільство
Гуляючи вулицями Тернополя, якщо придивлятися до того, що відбувається довкола, то можна помітити чимало незвичних подій та людей. У кожної людини є своя історія, і що тривалішим стає життя, то цікавішим робиться й історія. Як повідомляє "Про Те", у центрі Тернополя можна зустріти літнього чоловіка, котрий заробляє собі на життя, зважуючи перехожих. Під час війни його контузили, через що зараз сильно не дочуває. Прохання сфотографувати його журналісту дове...
Суспільство
Родина благає допомогти молодій мамі, яка сама виховує півторарічного малюка та зі всіх сил бореться з хворобою. Ще три місяці тому жінка насолоджувалась життям та навіть не підозрювала, що все перекреслить рак.  Все почалось з висипки на тілі. Ніби й нічого страшного, проте жінка одразу ж звернулась до дерматолога. Її обстежили та, заспокоївши, що все буде добре, виписали ліки. Людмила ретельно виконувала всі призначення лікарів, проте щодень ставало гірш...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!