“Коли гелікоптер упав, Віталій ще був живим – добили найманці” – сестра загиблого тернопільського військового

Виходець з Тернополя, 40-річний Віталій Курилович загинув у збитому 29 травня над Слов’янськом гелікоптері. У тому МІ-8 загинув генерал Сергій Кульчицький, котрий свого часу очолював Нацгвардію на Тернопільщині. Натомість про втрату Куриловича чомусь ніхто на Тернопільщині не озвучив. А даремно, адже це ще один герой, який віддав життя, захищаючи Україну.

Майор павлоградського полку Національної гвардії з охорони особливо важливих державних об’єктів Віталій Курилович двічі був на завданнях у Слов’янську. Першого разу благополучно повернувся додому, друга поїздка стала фатальною. Гелікоптер підбили при зльоті з гори  Карачун поблизу Слов'янська пуском ракети з ПЗРК. Він повертався з українського блокпоста після виконання завдання з доставки вантажів. У результаті загинуло 14 військових, у тому числі генерал. Бойовики, випустивши ракету, зникли у найближчому селі.

Сестра Віталія Світлана Пугач, яка разом з батьками мешкає в Тернополі,  розповіла, що гелікоптер збили, коли військові саме поверталися додому. Того дня Віталій подзвонив дружині і сказав, що все добре і вони вже вирушають додому. А через годину жінці повідомили, що чоловіка вже немає серед живих, пише «Номер один».

«Він дуже хотів жити: коли гелікоптер упав, Віталій ще був живим – добили найманці», – стверджує сестра військового.

Віталій Курилович народився і виріс у Тернополі. Коли хлопцеві було 12 років, а його сестрі 10, їхню маму паралізувало. Батько повинен був ходити на роботу, щоб заробляти на життя, тож діти доглядали за матір’ю і змалку були самостійними, знаючи, що таке біда.

«Нас було тільки двоє, підтримували один одного, Віталій був дуже добрим братом», – згадує зі сльозами на очах пані Світлана.

Він був життєрадісним, товариським. Умів грати на акордеоні, сопілці, скрипці, бандурі, контрабасі. Сам навчився грати на гітарі.

Класний керівник Віталія Куриловича Віра Понятишин згадує про учня лише хороше.

«Мені дуже боляче втрачати учнів. Віталик був особливою дитиною – дуже добрий, старанний», – каже пані Віра.

Класний керівник розповідає, що хлопець мав нахил до точних наук і дуже любив фізику й математику. В рідній для Віталія чотирнадцятій тернопільській школі з початком навчального року оформлять меморіальний куточок, щоб діти пам’ятали про земляка-героя.

Віталій служив в армії на Дніпропетровщині, там одружився і залишився жити у  Павлограді. Продовжив службу у військовій частині №3024 з охорони особливо важливих державних об’єктів. За час служби, як кажуть колеги, зарекомендував себе порядним та відповідальним офіцером.

«Хтось повинен захищати нашу країну», – казав Віталій рідним перед тим, як відправитися в зону АТО.

У майора в Павлограді залишилася 38-річна дружина і двоє синів: старшому – 19 років, молодшому скоро виповниться 10.

«Старший син намагається тримати переживання у собі. Він уже працює і буде разом з матір’ю ставити на ноги брата, - розповідає пані Світлана. – Молодший дуже плаче за татом, це ж ще зовсім дитина».

У Павлограді біля родичів дружини і поховали майора Віталія Куриловича. Попрощатися з ним приїжджали родичі та знайомі з Тернополя. У рідній військовій частині колеги власним коштом хочуть спорудити Віталію Куриловичу меморіал. «Будемо приїжджати провідувати, а що нам залишається робити? Без нього дуже тяжко – єдиний брат, син, боляче усвідомлювати, що його вже з нами не буде», - зі сльозами ділиться переживаннями сестра Віталія.

У Тернополі сусіди сім’ї Куриловичів зібрали грошову допомогу родині, обіцяє  допомогти вдові та батькам загиблого і держава. Пані Світлана каже, що документи вони вже подали, але коли дадуть кошти, не знає.

«Ми ніколи нічого не просили, все здобували власними силами. І зараз просити не будемо, бо грошей нам не треба, хіба потрібно допомогти дітям і дружині. А кошти нам брата не повернуть», - каже Світлана Пугач.

Новин по телевізору рідні не дивляться, кажуть, не мають на це ані сили, ані здоров’я. Ще не оговтались від трагедії: будь-яка згадка про військові події викликає біль.

«Важко повірити, що це відбувається в нашій країні. Віримо у краще, що більше не будуть приходити похоронки і люди проливатимуть сліз за загиблими близькими», - зі сподіваннями на краще каже пані Світлана.