На Тернопільщині весілля ледь не спинилося, бо гості кинулися читати «Пан+Пані»

Останні майже 17 років  Зиновій Фрис  живе у чеській столиці: сюди на роботу він приїхав на запрошення американської радіостанції «Свобода». Загалом у фаховій журналістиці – 35 років, за цей час працював редактором партійної районної газети у Чорткові на Тернопільщині, редактором обласного тижневика «Заповіт», власкором «Київських відомостей» у країнах Балтії і Скандинавії .

Але в його біографії є не тільки суцільна політика-соціалка, а й пікантніша тематика. Саме він на початку 90-их очолив перше еротичне видання в Україні – «Пан+Пані», яке нажило чимало ворогів-моралізаторів, але набагато більше – вдячних читачів. Про рубрику «Він шукає його», порнографію і еротику та комерційний успіх пан Зиновій розповів Читомо.

— Чи не вважаєте ви, попри досвід у політичній журналістиці, що саме робота в «Пан+Пані» принесла вам найбільшу популярність?

— Мабуть, так воно і є. І це, радше, популярність напівскандальна. Але треба робити поправку на час абсолютної спраги не стільки за подібним виданням, скільки за самою тематикою. Людям 70 років втовкмачували, що говорити відверто про інтимні стосунки, про секс — аморально, вульгарно, низько… Тому і обурювався священик в моїх рідних Борщовичах, казав, що я ганьблю село такою газетою. Реакція моєї нині вже покійної матері, жінки простої і дуже віруючої, здивувала навіть мене. Вона висловилася в тому сенсі, що я лише роблю свою роботу і мене навряд чи можна за це картати.

— Ви пам’ятаєте перший випуск газети ?

— Я не пам’ятаю подробиць. Я знаю, що окремо випускати «Пан+Пані» ми не мали права, радянська система ще була доволі сильною і безкомпромісною. Але ми пішли на хитрість: зробили видання додатком до тижневика «Заповіт». І цей варіант пройшов! Проблеми з’явилися пізніше… На той ще радянський час газета не могла не виглядати еротичною чи навіть порнографічною! Деякі партійно-радянські чиновники і дуже моральні читачі на оголені тіла так і казали: «Це — відверта порнографія! Заборонити! Закрити!».

— Це були світлини ваших авторів і читачів?

— На жаль, а може, на щастя, — ні. Звідки раптом взятися в СРСР таким авторам? За такі фото могли посадити! Ми десь придбали фотоальбом відомого у всьому світі фотохудожника Гельмута Ньютона. Його світлини і стали фотоілюстраційною основою видання: це відповідало суті «Пан+Пані», несло в собі високу естетику, виховувало в читача почуття прекрасного. Ми, можливо, не дуже думали тоді про виховну місію видання, але те, що свідомо намагалися уникати вульгарності, примітивізму — цілком однозначно.

— А як із авторськими правами?

— Бачте, тоді про авторські права говорити було дещо недоречно. Ну, згрішили. СРСР все списав. Думаю, що і за кордоном до таких витівок відносилися ще поблажливо. Для них було шоком вже те, що щось подібне і в нас з’являється, що крига скресла, в СРСР з’явився якщо не секс, то бодай щось у цьому сенсі.

— Які рубрики були найпопулярнішими?

— Точну назву рубрик я не пригадую зараз, до того ж не маю підшивки тижневика. Я б з задоволенням придбав, якби хтось мав. Читав десь, що продається. Озвіться, будь ласка!

Рубрик було не так вже й багато, ми зосереджувалися насамперед на текстах, на ілюстраціях, на якихось несподіванках. Добре пам’ятаю, коли ми запровадили оголошення під рубриками «Він шукає її», «Він шукає його», «Вона шукає її». Це було щось революційне на той час! Рубриками займався прекрасний журналіст Сашко Гадомський, якого, на жаль, вже нема серед нас.

— То чи був секс в СРСР?

— Шалена популярність «Пан+Пані» переконувала, що сексу в СРСР було не лише багато, він ще й був дуже різноманітний! Словом, як і всюди у світі. Просто в СРСР слово «секс» було лайливим, воно асоціювалося з примітивною порнографією, з ницістю почуттів. І в цьому сенсі авторка знаменитої фрази «В СРСР сексу не було» мала рацію. Але достатньо було бодай трішки відкритості, відвертості — і з’ясувалося, що у нас все, як у людей. Ми отримували сотні листів від вдячних читачів, оголошень було все більше і більше, тираж ріс, як на дріжджах. Це був і комерційний успіх, і чисто людський. Ми нічого подібного не очікували, успіх просто звалився на голову. Причина проста: ми почали заповнювати дуже важливий і потрібний сегмент суспільного вакууму.

— Чи були у вас табуйовані теми, слова?

— Ми намагалися бути максимально чемними, уникали відверто провокаційних слів. Щодо тем, то жодних табу ми не визнавали.

— Хто були ваші читачі?

— Якоюсь спеціальною соціологією ми не займалися, але, судячи з тодішньої пошти, можу сказати, що популярність була тотальною і в місті, і в селі, серед молодих і старших. Пригадую, мене запросили на одне весілля в село. Звісно, я прихопив пару десятків примірників «Пан+Пані». І що ви думаєте? В якийсь момент гості настільки заглибилися в читання, що забули про все на світі. «Так ось чого вам бракувало, мої дорогенькі», — подумав я тоді і зайвий раз переконався, що, попри докори, подібне видання потрібне.