Чорно-білі пристрасті по-тернопільські

Хто це сказав, що життя - це гра? Буває й навпаки, гра - це життя! Для цих людей, що збираються на майдані, кожний поєдинок - сповнений пристрастей.
А що серйозніше - хто зна.

На Театральному майдані вони помітні здалеку. Вони виділються не галасом, не згуртованими відрепетируваними діями чи кольоровими  декораціями, ні. В них немає бутафорного - тут все конкретно. Шашки і шахи - шляхетна гра максималістів. Юний ти чи старий, чоловік чи жінка - не важливо. Це - чесна гра.
Для них немає полутонів - чорне є чорне, а біле - це біле. В житті не так. В житті можна й вибілити, і зачорнити. І від того світ іноді видється сірим. Сірим, як міський асфальт. Підступним, як його несподвані - ні, вже сподівані! - ями.
На чорно-білій лакованій дошці немає слизьких маневрів: взяв фігуру - мусиш ходити. В житті не так. В житті можна забути передвиборну обіцянку.
Тут можна гідно здати партію, потиснувши переможцю руку і визнавши його розум. І це - не соромно. В житті - не так. Життя - це азартна гра. На дуже великі гроші.