На Тернопільщині селяни перекривають дороги для техніки агромагнатів

Жителі Тернопільщини починають конфліктувати з тими латифундистами, які їх обдурюють і платять замалі кошти за оренду паїв або розбивають дороги населених пунктів важкою технікою.

Про це в інтерв’ю "Номер один" повідомив директор департаменту агропромислового комплексу ТОДА Олег Напора.

"Існують негативні приклади, коли в районі понад 50% орних земель займає одне підприємство. Воно диктує умови всім і не зважає ні на кого. Це  велика проблема, бо селяни не мають інформації, хто скільки платить за паї. Ми стикаємося з ситуацією, коли один аграрій за паї дає 1,2 т зерна, а інший - усього 700 кг. А все тому, що в радіусі 10 сіл тільки він обробляє землі. А якщо б в одному селі обробляв один, а в іншому – інший, люди могли б мати змогу поторгуватися. Однозначно, селяни хотіли б піти до того аграрія, який дає більше за пай.

Взагалі-то є така річ, як соціальна відповідальність с/г виробника. Ми стикаємося з тим, що дрібні і середні фермери знають, що вони на село одні бізнесмени, відповідно подбають за село та ніколи не відмовляються від допомоги. Знаходять кошти, щоб і дорогу відремонтувати, школі, садочку чи сільській громаді допомогти. І це при тому, що дають зерно за паї. А великі агрохолдинги взагалі про це не думають. Більшість з них працюють за принципом: у нас є земля, а люди нас не цікавлять. Боротьбу за власні права з великими виробниками розпочали селяни. Маємо велику кількість прикладів, коли громади сіл піднімаються і ставлять питання руба: допоки ви нас будете дурити? Люди, які вже замучилися, що їхні дороги «вбиває» важка с/г техніка, перекрили дорогу на жнива. І добилися того, що техніка їде в об’їзд, власники холдингів відремонтували дорогу тощо. Хоча ми, зі свого боку, теж намагаємось усіма можливими засобами цей процес контролювати, повідомляємо компетентні органи. Більше того, зараз власними силами готуємо законодавчу базу, яка дозволить перевести всю соціальну відповідальність у режим прозорості. Було б дуже добре, якби с/г виробник мав можливість від своєї діяльності робити певний внесок у село, на землях якого він працює. Тобто ти маєш один гектар – певну суму з нього заплати і чесно скажи: «Все, не просіть мене більше нічого». І тоді вже сільська рада вирішує, що їй у першу чергу потрібно зробити, а що може зачекати: чи дорогу ремонтувати, чи школу, чи щось придбати".