Тернопільський міліціонер розповів журналістам про роботу на блокпосту в зоні АТО

Капітан тернопільської міліції Андрій Дудар розповів журналістам про перебування зведеного загону правоохоронців нашої області на блокпосту в зоні АТО.

Міліціонери місяць контролювали транспортні потоки із  Слов’янська, Краматорська, Добропілля. Кажуть, за цей час побачили і місцевих патріотів, які допомагають українським військам, і переселенців, які відкрито заявляють, що підтримують ДНР, пише Номер один. А ще наші земляки намагалися переконати жителів Донбасу, що вони – не карателі, тому ввічливо перевіряли документи й автомобілі, чим відверто дивували деяких місцевих.

Андрій Дудар – начальник чергової частини штабу управління МВСУ в Тернопільській області. За званням - капітан. У правоохоронних органах працює вже 11 років. Цьогоріч його чекав цікавий і небезпечний досвід. Начальство призначило капітана керівником зведеного загону патрульної служби Тернопільської області. До нього ввійшли правоохоронці зі Збаразького, Кременецького, Борщівського, Теребовлянського, Чортківського, Бучацького райвідділів і працівник карного розшуку з Тернополя. Всього 25 осіб. Майже всі між собою не були знайомі, об’єднувало хлопців те, що вони – добровольці, тому й швидко спрацювалися на блокпосту, а після місяця служби залишилися добрими товаришами.

– Я знав, що готується команда для відправлення на Схід, хотів до них приєднатися, про що говорив начальнику, однак моя посада не дозволяла мені їхати. Та згодом мене покликали і запропонували очолити зведений загін, адже у ньому ще не було старшого. Я погодився, не роздумуючи, одразу ж запитав: «Коли виїжджаємо?» - розповідає Андрій Дудар.

Родина, звичайно, переживала, але, як каже чоловік, підтримала його у цьому рішенні. Дружину готував до такого моменту заздалегідь, знаючи, що в будь-який момент можуть покликати на службу поза межами області.

– Ми приймали присягу, і я не розумію тих, хто забуває про це, посилаючись на те, що має сім’ю, дітей. У мене теж є сім’я, батьки, троє дітей, серед них - інвалід, але я поїхав, і якщо треба, поїду туди ще, бо це мій обов’язок перед країною, – каже капітан.

Перевіряли і цивільний транспорт, і військові колони

Зібравшись, міліціонери вирушили на місце несення служби – на кордон між Харківською і Донецькою областями у місто Лозова. 7 червня заступили на службу на блокпості біля села Петрівське, що за 8 кілометрів від Лозової.

Обов’язки загону полягали у тому, щоб контролювати транспортні потоки гуманітарним коридором, яким виїжджали переселенці зі Слов’янська, Краматорська, Добропілля, Донецька та інших населених пунктів. У тих краях був ще один коридор на Харків, який проходив через Барвінкове та Ізюм, але ними користувалося менше людей, адже Ізюм потрапляв під обстріли і дорога могла бути небезпечною. Кількість переселенців значно збільшилася після закінчення перемир’я.

На пункті пропуску тернопільські міліціонери перевіряли, чи не заховалися поміж біженцями терористи, чи не перевозять вони зброї або боєприпасів. Довелося контролювати і транспорт, який рухався до Слов’янська. В основному це були колони української військової техніки. В умовах війни, щоб повірити, що це свої, недостатньо лише наявності розпізнавальних знаків чи української символіки.

– Ми перевіряли і військові колони зі Слов’янська й Краматорська на наявність осіб, які могли би бути причетні до тероризму, представників так званих ДНР і ЛНР. Колони, які рухалися у напрямку до тих міст, також підлягали перевірці, адже могло бути незаконне постачання зброї, боєприпасів, дивилися на наявність документів, супровідних листів. З нами на блокпосту працювали також працівники СБУ та Лозівського райвідділу, - розповідає пан Андрій.

Наші земляки несли службу на відстані 100 кілометрів від Слов’янська, перед ними контролювали транспортні потоки колеги зі Львова, а ще ближче до міста розташовувався блокпост військових ЗСУ. Та все одно, як каже капітан, перевіряли кожний автомобіль, незважаючи на те, чи були це держслужбовці, судді чи прокурори.

До тернопільського загону долучили тих працівників місцевого Лозівського райвідділу, які були однозначно за єдність України, бо значна частина місцевих правоохоронців деморалізована.

–  Є різні люди, більша частина місцевих міліціонерів поводяться, як у фільмі «Весілля в Малинівці», користуючись принципом «влада змінюється». Є серед них і справді щирі патріоти, які готові навіть життя віддати. Саме їх керівництво ставило з нами на блокпост, щоб між нами не виникало конфліктів. Це правильно, адже зараз війна, і як ти можеш змагатися з ворогом, якщо не впевнений, що позаду тебе захистить вірний товариш? Один з місцевих міліціонерів за місяць перебування з нами вивчив українську мову, бо дуже захотів це зробити, - згадує капітан.

Переселенці в очі казали, що підтримують ДНР

Серед переселенців, які проїжджали блокпост, траплялися різні люди. Як не дивно, але на українському пункті пропуску близько 20% з них відкрито говорили, що підтримують ДНР і ЛНР.

- Ми їм пояснюємо, що не українська армія обстрілює будинки, але таке враження, що вони зомбовані, кругом себе нічого не бачать. Вони не можуть розібратися, хто стріляв, але все одно вірять у ДНР і у те, що в Росії буде краще жити, - розповідає керівник зведеного загону.

Багато злюдей дивувалися, що на блокпосту до них ввічливо ставляться ще й бажають щасливої дороги, бо вони очікували побачити зухвалих карателів. Кажуть, що змінили ставлення до українських сил.

– Були справді щирі патріоти, видно  було по очах, що не обманюють, коли кажуть, що люблять Україну. Один чоловік розповідав, як вдень робив вигляд, що підтримує сепаратизм, а вночі носив українським військовим останній кусок хліба і розказував, де розташовуються блокпости терористів,  – каже Андрій Дудар. – Сепаратисти стріляють по житлових масивах, малюючи на техніці українську символіку, щоб люди думали, що це наші їх обстрілюють. Відповідно погіршується ставлення населення до армії. Серед терористів залишилося мало тих, хто вірить в ідею, бо вони розчаровані, бачачи те, що відбувається. Тепер вони воюють за гроші.

На побутові умови на місці служби наш загін не скаржиться. Правоохоронці проживали на базі Лозівського райвідділу, отримували триразове харчування, яке забезпечувала райдержадміністрація. На блокпосту теж у вільну зміну могли перепочити, бо мали вагончик на три кімнати: в одній спали після зміни, в іншій їли, третя служила для бійців складом. Користувалися і польовою кухнею. Керівник загону каже, що і з амуніцією проблем не мали: хлопцям видали по два комплекти форми, каски, бронежилети 4-го ступеня захисту. Як згадує Андрій Дудар, у військовослужбовців Збройних сил  на той час була значно складніша ситуація з обмундируванням.

– Хоча ми не брали безпосередньо участі у бойових діях, але на блокпосту завжди панувало напруження. Ти мусиш і вдень, і вночі пильнувати, щоб хтось не підійшов і не кинув гранату тощо. Деякими ночами перехоплювало подих  від звуків пострілів з Ізюма, хоча він знаходився досить далеко – десь за 150 км від нас. Можна тільки уявити, що ж відбувалося у самому місті. За той місяць ми всі змінилися, начальники райвідділків, у яких працюють хлопці з нашого загону, кажуть, що підлеглі стали більш відповідальними. Після таких моментів змінюється світогляд людини.