За різанину біля «Нічного рандеву» вбивцю засудили на 12,5 років

… Є категорія злодіїв, котрі викликають повагу, незважаючи на тяжкість скоєного. Адже коли бачиш щире каяття, співчуття рідним, зрештою, готовність розповісти правду, якою б гіркою вона не була, знаходиш сили зазирнути в очі вбивці. Натомість Сергій Осідака не належить до цієї категорії злочинців.

Напевне, так само спокійно і чітко того жахливого дня, 22 травня 1998 року, Сергій прибіг додому. П’яний хміль уже вивітрився, відтак він ретельно вимив у ванній закривавлені руки, може, заклеїв пластиром випадковий поріз чи подряпину, уважно оглянув себе перед дзеркалом, зняв закривавлений одяг та кинув його у сміття. Переодягнувся, згорнув у дорожню сумку найнеобхідніше, тихо зайшов у спальню матері, покликав. Жінка, злякана, сіла у ліжку.

«Мамо, я підрізав мужика у барі і, напевне, він не виживе. Мені доведеться поїхати кудись. Не переживай, я передзвоню», – ніжно поцілував її і тихо зачинив двері.

Жінка ще якийсь час заклякло сиділа, раптом сльози почали душити її, вона впала і довго плакала у подушку. А на ранок взнала, що насправді її син вбив людину, такого ж молодого хлопця. Чи співчувала вона матері загиблого? Напевне, але потай у глибині душі раділа, що її син виявився сильнішим і спритнішим та переміг у бійці. Щовечора, промовляючи молитву, благала, щоб там, у далечині, не знайшовся хтось сильніший та більш вправний, ніж її син, і не вчинив зла її дитині. Хоча Сергій, зрідка телефонуючи додому, постійно запевняв, що вже майже не п’є, а тим більше – не б’ється.

Дільничий все рідше приходив до неї додому. Тим часом жінка намагалася просто не думати про чуже горе. Тим не менше, воно само постійно стукало до неї у двері.

Отже, тієї ночі у сумнозвісному барі «Нічне рандеву», що у Тернополі на вул. Стуса, виникла бійка. Була вже глуха ніч – 3 година 22 хвилини, відтак, зрозуміло, всі відвідувачі були добряче напідпитку. Не дивно, що хлопець з однієї компанії образився на чолов’ягу за сусіднім столиком. Причому потерпілий Микола П. декілька разів рознімав «бійців», аж поки не підійшов охоронець та витягнув найбільш запального на вулицю. За ним вибіг його супротивник, і бійка знову розпочалась. Причому, як згадували згодом очевидці, саме Осідак чіплявся до всіх, грубо лаявся, кричав: «Ви ще не знаєте, з ким зв’язались? Я вас всіх поріжу!!!» Знову підбіг охоронець з Миколою, знову розтягнули суперників, і товариш Миколи пішов. Але тільки працівник бару пішов, Осідак із напарником кинулись навздогін. Микола також попрямував додому. Однак п’яні озвірілі хулігани, побачивши, що їхній супротивник втік, кинулись наздоганяти Миколу. Той спочатку досить успішно відбивався, однак Сергій звідкись дістав ніж і декілька разів вдарив ним хлопцеві в ногу, а коли той впав – бив уже лежачого у груди та спину, аж поки нещасна жертва не захарчала і не знепритомніла. Галабурдник же миттєво протверезів, підхопився і побіг додому, кинувши на ходу знайомому: «Я мужика «пописав». Напевне, він помре». У голосі не було ані грама співчуття, він навіть пишався!

Насправді, годину потому невинний юнак помер у першій міській лікарні через втрату крові. Зі слів свідків, у нього кров просто фонтаном била з ран, до того ж один з ударів прийшовся саме у серце.

Уявіть стан батьків, котрі прокидаються вранці, починають збиратися на роботу і раптом помічають, що син досі не повернувся з вечірки. Стурбована матір, намагаючись приглушити страх і біль, спочатку телефонує друзям сина (адже це був 1998 рік і мобільні телефони вважались розкішшю), аж поки хтось не проговорюється, що Миколу завезли в лікарню. Намагаючись не плакати, матір набирає номер приймального відділення. На другому кінці дроту просять зачекати, потім черговий просить приїхати. Батьки нашвидкуруч збираються і їдуть. У глибині душі вони вже починають відчувати біль втрати, але ще не усвідомлюють цього.

Пані Леся й досі не знає, звідки взяла сили пережити страшну звістку. Ти більше, що незабаром батько вбитого хлопця не пережив втрати, горе розірвало його серце. На одинці з бідою лишилася сама матір.

Тим часом Сергій жив собі у Миколаєві, влаштувався на роботу, зустрічався з дівчиною, знайшов нових друзів. Його затримали випадково: міліція проводила спецоперацію по боротьбі з наркотиками, серед затриманих опинилась і дівчина Осідака та сам злодій. Коли почали встановлювати його особу, міліціонер аж присвиснув від здивування: «А хлопець-то у розшуку за вбивство!»

Не подумайте, ніби Сергій одразу попросив ручку, папір і сів писати явку з повинною. Три довгих роки тривало слідство і суд, було проведено безліч експертиз, що доводили його вину. Однак сам вбивця каятись не спішив.

Чи не тому матір замордованого хлопця висунула цивільний позов – сплатити їй 120 тисяч грн. моральної шкоди. Можливо, хоч через гроші Сергій відчує тяжкість скоєного?