Кузьма розповів тернополянам про свій перший секс

Настільки жвавого і бадьорого співрозмовника мені давно не доводилося зустрічати. Андрій Кузьменко щойно зійшов з автобуса зі Львова, попереду у нього – концерт і вдячна тернопільська публіка, переліт до Києва, а звідти – до Кьольна. Але на обличчі лідера гурту «Скрябін» Кузьми - ні тіні втоми, лише неймовірний енергетичний запал, широкий спектр радісних емоцій, а в запасі – жести і міміка, яким позаздрить професійний комедійний актор. Тому передати весь позитив спілкування з Кузьмою простими словами буде складно, це – людина-феєрверк, вибухівка, а не якийсь-там бенгальський вогник.

«В Тернополі я вже разів 700 був!- каже Кузьма. ­– Перший раз – коли вчився у медичному і приїжджав сюди полякам продавати бензину. А потім влюбився у ваше місто. Це, до речі, буде перший за 40 разів концерт, коли немає дощу!»

Ви не відчуваєте ностальгії за професією стоматолога?

- Нє, Україна тільки виграла від того, що я не став стоматологом. Я щасливий, що не маю тої біди. Я не хотів бути стоматологом. То для мами з татом було. У Новояворівську то була сама модна професія. В нас був такий Гук у місті стоматолог, в нього була «шестьорка», то так як тепер «беха». В нього в кріслі 5 раз оргазм получав і 6 раз аналізи здавав, але пломби п’ять років не вилітали. Правда, він робив то без наркоза… А я трьом людям зробив пломби, після чого в них рот не закривався, і їх можна було легко впізнати в місті, в них завжди був свіжий подих.
А як почалася моя музична доля? Мама сказала, що викидає піаніно з 4 поверху: «Ти йдеш в медичний, ти не будеш займатися музикою!» А то якраз йшла «Червона рута». Ми домовилися, що якщо гарно виступаємо там, то піаніно лишається. Якимось чином ми зайняти там 3 місце, і мамі ніде було діватися. Парі є парі.

Що зараз каже ваша мама?

- Моя мама мені любить згадувати то, шо раніше було: "От пам’ятаєш, ти пішов в медичний інститут, а я знала, що все так повернеться, і ти будеш займатися музикою!"

Як ви досягли успіху?

- А хіба в нас є успіх? Я не вважаю, що ми успішний проект, бо в нас є  постійні проблеми з теле- і радіоефіром.

Коли ви відчули справжню славу?

- Після «Шансу» мене реально почали впізнавати на вулицях. З телебаченням неможливо конкурувати, телевізор є в кожній хаті. Але на екрані то є не ти, то продукт режисерів, візажистів. Я принципово до сих пір не дивлюся програм з собою, бо мені страшно.

Як вам бути популярним?

- Кльово! Я класно себе почуваю, але до того треба бути готовим. В мене таке враження, що я знаю всіх людей, на автозаправці знаю заправщика, знаю того чувака на вулиці…

Чи не виникає у вас бажання залишитися на самоті? Де ви можете усамітнитися?

- У моїй хаті. Я туда нікого не пускаю, стою зі штахетою на порозі. У мене є маленький песик Лумі. Він страшніший, ніж білий ведмідь, шматує людей, як хто чужий заходить.

Яка різниця між вами на сцені і вдома?

- Мікрофона немає.

Ви співаєте в душі?

- Я, чесно кажучи, так задовбуюся це робити на сцені, що в душі я мовчу і відпочиваю.

А чому ви виступаєте без «Поющіх трусів»?

- Хто вам сказав? Якщо прислухатися до моїх трусів, то вони дуже поющі. Ті "Поющі труси" в Україні не поняли, бо то буцім якийсь попсовий проект. А в Росії субкультура видиміша, ніж у нас – «Сектор газа», «Красная плесень». І вони зразу проштампували, що «Поющіє труси» є жіночий «Сектор газа». Їх запрошують на антигламурні вечерухи і чувіхи розносять один за другим ті альтернативні клуби.

Що ви нового для себе відкрили в українській музиці?

- Є така львівська група «Діамант», вони співають аренбі, хоч я його не люблю, класною українською мовою, у них класні тексти, голос афігєнний, але не беруть їх на телебачення. Зараз з українським реальні проблеми. Що приймали конвенцію, що ні - в радіо українське не беруть на Сході. От на концертах  Дзідзьо люди ламають ноги, а в ефір його не пускають. «Димна суміш», може, не нове, але завжди дивує.

Що б ви порадили починаючим гуртам?

- Народитися в іншій країні.

Що спільного між Україною та Гондурасом?

– Всьо спільне. Ну назву не ту дали.

Які ваші нові проекти телевізійні чи музичні?

- Зовсім випадково, не знаю, з чим то зв’язано, після такого затишшя у телебаченні мене почали запрошувати на різні проекти. Запросили мене на проект «Жити – це модно» з Андре Таном. Ну я, один словом, знявся з ним в кількох програмах, але за цей час придумав інакше. Мені давно приходила така ідея, щось на кшталт «Бережися автомобіля». Ми приходимо на автобазар і купуємо саму дешеву, саму ужасну машину і шукаємо такого дядька, який хоче, щоб ми йому її подарували. Ми кажемо: «Мужичок, даруємо тобі ту машину, але з рядом умов». Він сідає за руль і бере собі один з трьох конвертів, який шльом він вибере: один шльом космонавта, другий лицаря чи, допустим, зварника. Він має проїхати 50 кілометрів, ми даємо йому жахливі завдання, а за кожну помилку відрізаємо кавалок тої машини. Але ми мужичку потім віддаємо ту його машину, з тим всім відрізаним, пакуємо у багажник. Но вона їде в кінці кінців! Третього вересня це вже буде на «Інтері», бо проект їм сподобався, а я там просто цвіту і пахну, бо то моє!

Ви вдягаєтеся від Андре Тана?

А що не видно? – показує на подерті штати і футболку з написом «The who».- Та мала сволоч як мене на програму вдягає, то я хочу його вдусити. Він приносить мені одяг на два розміри менший, такого типу «клуб голубая устріца», а сам довольний стоїть.

Розмова Андрію дуже сподобалася, на 19 хвилині спілкування він заявив: «Нафіг той концерт, давайте поговорим!».

Кому присвячена ваша пісня «Мумітроль»?

- Оксанці і Василю, моїм колєгам, які позаминулого року розвелися. 17 моїх знайомих пар, з мого кола спілкування, розійшлися в один рік, проживши більше 15 років разом. Як людина не може зрозуміти, що в тебе з такиииим животом і кошельками під очима чувіха в 18 років закохається через це, а не через твої статки, то це є отупіння.

Як називатиметься ваша наступна книга? Після «Я, «Пабєда» і Берлін» з’явиться…

-         «Я, Паштет і армія». Про мого корєша, кандидата біологічних наук, якого відправили в армію, щоб не садити в тюрму. Він був ще й першим хіп-хопером московським. І він дуже кльово малював, правда, тільки мишей.

Які дуети ви плануєте найближчим часом?

- Я не планую, то має бути імпровізаційно. От з Білик ми колись записали пісню, але ні разу в житті її не виконали разом. Один раз мало бути, але тоді  на концерті пропало світло, і видно, якась карма висить над тою піснею.
От з Могилою інакше було, то була забойна дурна пісня, щоби люди поскакали і горілка швидше з крові вийшла. Я б хотів з Пономарьовим і Чубаєм заспівати для душі – такі голосища! Дуже хочеться їх до купи звести. Ми з Чубаєм подумали, що варто би було продовжити проекти «Наше Різдво», «Наші партизани». Він став тепер такий тато, купа дітей, корови, коні, бобри на байдарках попри хату плавають, але в нього ще лишилося того галицького запалу, щоби щось таке от зробити...

На прохання поділитися своїм улюбленим анекдотом, Скрябін розповів два, однак ми подаємо один (один з них – не для преси).

-         Приходить студентка національного педагогічного, третій курс, філологічний факультет, здавати екзамен. Дуже красива дівчина, одне питання завалила, друге…  А молодому викладачеві шкоді її, хоче якось підтягнути, допомогти. Каже: «Назвіть, будь ласка, найвідомішого польського поета ХІХ століття». Дівчина мовчить, думає-думає. Викладач: «Ну, я вам дам наводяще питання: як звали першого чоловіка?» Дівчина сором’язливо так: «Віталік…»

Які у вас були відчуття після першого сексу?

-         Ну, я смак її соплів відчував ще два тижні. Я подивився, як то є в фільмах, і тягнув, як насос! Думав, тою фігньою в житті більше займатися не буду. А бабу закрили на кухні, вона чуть інфаркт не дістала (цю відповідь скорочено із зрозумілих причин, - ред.)

Як ви святкуєте День молоді?

- Я не святкую, я не прив’язуюся до дат. Ненавиджу дні народження. Ні свої, ні чужі. От день народження в Колі. А чого я маю йти в той день, коли мене голова болить, нема настрою, я кашляю??? Я прийду, коли буду мати бажання, подарую йому пробитий футбольний м’яч, і най тішиться! Я подарки всі свою віддаю назад, передаровую. Мені колись орла здоровенного подарили, три роки мішав по хаті ходити. То був найбільший подарок, коли я його передарив. Він як переходяще знамя, вже два кола по Києву намотав.

Про що б ви попросили свого ангела-охоронця?

-Я його не прошу, він все знає. Він сидить на плечі... і він у курсі дєла.

Яку ви дасте пораду для гармонії у житті?

Не свинити собі і навколо себе. І ще одне, саме головне – не дивитися новини. То маніпуляція умами людей. Я сім років не дивлюся новини.

Яким одним словом ви охарактеризуєте своє життя?

- Бардак!

Розкажіть про свій найщасливіший день...

-Та в мене їх знаєш скільки? У мене кожен другий найщасливіший!