Листи і малюнки, які рятують солдатів: що тернопільські діти пишуть бійцям АТО?

“Мене звати Саша. Мені 8 років. Я дуже люблю свою сім’ю, мультики і яблука. Я дуже хочу, щоб більше ніколи не було війни. Щоб всі діти могли дивитися мультики, ходити до школи, їсти яблука”.

“Відколи пам’ятаю себе, найбільшим моїй бажанням було якнайшвидше про все на світі дізнатися. А тепер я тільки мрію почути, що в Україні все гаразд, що немає тої страшної війни, підлості та зради”.

“Любий татусю, повертайся скоріше додому…”

Це пишуть діти з тернопільських міст і сіл, де нема війни. Але вони про неї знають і чекають додому рідних і близьких.

Кілька сотень дитячих листів до українських солдатів зібрало подружжя тернополян Ірини та Любомира Крупи. На аркушах із зошитів – думки, побажання і мрії маленьких українців. Дитяча дипломатія і недитяча мудрість, нерівні рядки і навіть кумедні помилки зворушують до сліз. На відміну від помилок дорослих, ці огріхи легко виправити, пише Наш день.

Дитячі листи днями вирушили у дорогу, на Схід. Їх із нетерпінням чекають українські солдати на передовій і особливо – у лікарняних палатах.  Адже сотні хлопців сьогодні продовжують боротьбу за життя вже за лінією фронту.

Малюнки на стінах лікарень

– До мене зателефонувала подруга, яка записалася волонтером у київський госпіталь, де лікують наших солдатів, – каже пані Ірина. – Вона розповіла, що хлопцям дуже важко. Війна поділила їхнє життя на “до” і “після”. Розповіла про пораненого – Славіка, який втратив у боях руку і ногу. Йому 33 роки, він неодружений, лежить один в палаті, а з ним тільки мама. Молодих хлопців з такими пораненнями дуже багато. Є солдати, яким пишуть листи, і це їх підтримує. Багато хто обклеює дитячими малюнками палату. І подруга запропонувала: “У тебе є діти, нехай теж намалюють щось чи напишуть, а я передам”. Спершу ми взялися до справи сім’єю. Молодший син малював, я написала Славіку. А потім вирішили зібрати листи від хлопчиків і дівчаток з усієї області.

Свої послання солдатам надіслали вже більше п’ятисот тернопільських школярів. Залучити стільки дітей допоміг Любомир Крупа, який віднедавна очолює департамент освіти і науки обласної держадміністрації. Він каже, що учні в маленьких селах і містах з великим ентузіазмом відгукнулися на таку ідею. Солдати для них не книжкові, а справжні герої. Бо, не шкодуючи життя, боронять Батьківщину. Тож пишуть хлопчики і дівчатка багато і від душі. Як можуть лише діти.

Герої потрібні живими

“Для нас ти – Герой. Ми ніколи не забудемо про твою кров, пролиту за мир, за справедливість, за єдність країни. Про тебе писатимуть книжки, вивчатимуть на уроках. Гордимося тобою і бажаємо швидкого одужання”, – написали для пораненого Славіка учні 8 класу однієї з тернопільських шкіл.

А ось рядки з листа третьокласника Вадима Ткачука: “Дорогі наші солдати! Я хочу подякувати вам за те, що ви бороните нашу Україну. З таких, як ви, нам потрібно брати приклад. І ми завжди будемо вам допомагати, чим зможемо. Ми збирали багато продуктів і надіємось, що ви все це отримали. Ми дуже хочемо, щоб війна закінчилась. І ви всі повернулися живими”.

Війна пришвидшує дитинство. Пані Ірина перечитує листи учнів і дивується, як по-дорослому діти дивляться на те, що відбувається у країні. Але на відміну від дорослих вони не бояться казати правду.

Три літери – АТО – учні називають війною. І неабияк переймаються майбутнім Батьківщини.

“Моє село Якимівці дуже гарне і мальовниче, – пише учениця 5 класу Марійка Царюк, – та мені страшно подумати, що сюди можуть увірватися бандити-терористи і всю цю красу знищити. Дорогий мій солдате, я вдячна тобі за те, що ти в нас є, і що ти захищаєш мене, всю мою сім’ю і нашу рідну Україну. Кожну комашку, яка повзає по землі. Бджілку, яка літає між квіточками. Кожну рослину і дитину, все живе, що є у нас в Україні”.

Миролюбні та добрі

– Коли Любомир приніс першу партію листів, я була вражена, – зауважує Ірина Крупа. – Я чекала дитячих малюнків, простих побажань щастя і здоров’я. Але коли почала читати, то зрозуміла, наскільки ці листи змістовні, глибокі, розумні. Здивувало те, що в жодному не було агресії, побажання вбити ворога. У своїх маленьких посланнях діти бажають нашим воїнам повернутися з перемогою та неушкодженими. А дехто навіть просить пробачити ворогів, бо вони не знають, що роблять. І оскільки діти – це каталізатор всього, що відбувається в суспільстві, то ми можемо точно сказати, що українці – неймовірні. Миролюбні, працьовиті та дуже добрі.

Особливо зворушливі листи пишуть пораненим діти, які й самі все життя борються з недугою. Вони підставляють своє маленьке плече для незнайомого героя і знаходять по-дорослому розважливі слова підтримки.

“Доброго дня, мій поранений друже! – розпочинає свого листа Наталя Марущак, дев’ятикласниця Теребовлянського навчально-реабілітаційного центру, де вчаться діти з вадами слуху. – Не дано мені від природи почути ні голосу матері, ні тьохкання соловейка, ні звучання української пісні. Не чую я й гулу гармат. Але щодня я бачу, дивлячись телевізійні передачі в сурдоперекладі вихователів, як російські найманці стріляють, як нищать міста та села, як вбивають, грабують мирних людей, як знущаються з полонених, і серце моє обливається кров’ю. Я горджуюся тобою, мій поранений воїне, бо ти не побоявся смерті, не пошкодував свого здоров’я у боротьбі за волю, честь і славу України”.

Порятунок від зневіри

Разом з теплими словами діти передали для солдатів виготовлені власноруч листівки і навіть іграшки. А ще – дуже багато добрих малюнків. Журавлі, голуби, повітряні кульки, кетяги калини, синьо-жовті серця й квіти з дула танка. Написи “Слава Україні!”, “Ми за мир в країні”, “Україна – єдина країна!”. Це – вже не просто символи, а справжні обереги.

Сьогодні такі листи надсилають зі всієї України. Можливо, колись ці дитячі послання досліджуватимуть, захищатимуть дисертації. А поки вони рятують простих українських хлопців, яким довелося взяти в руки зброю і  виконувати не завжди послідовні накази керівництва, від зневіри та депресії.

Тернопільські діти продовжують писати своїм героям. Як їхні ровесники під час Другої світової війни, вони мріють про мир і віддають свої маленькі заощадження для незнайомих захисників. Однак, як зауважує Любомир Крупа, деякі речі вже ніколи не повторяться. І зворушливі листи від дітей – добрі та розумні – своєрідна обіцянка іншого майбутнього, яке сьогодні виборють на передовій їхні справжні, не книжкові герої.

Листи і малюнки рятують солдатів тернопільські діти бійці АТО
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі