Катування в міліції: вони знущаються, бо ми мовчимо

Коли ви переступаєте порiг райвiддiлу мiлiцiї, немає жодної гарантiї, що ви... звiдти вийдете

Статистика свiдчить: кiлькiсть постраждалих та число смертей серед осiб, котрi зазнали катувань iз боку спiвробiтникiв мiлiцiї, в Українi зростають. Змiнюються i методи, i засоби, якими мордують затриманих, - про це розповiла "Експресу" Лiдiя Тополевська, правозахисник, президент Центру правових та полiтичних дослiджень "СIМ".

-- Хто найчастiше стає жертвою мiлiцейського насилля?

-- Насамперед тi, кого вже ранiше затримували за дрiбнi порушення, хулiганство. На другому мiсцi в цьому "рейтингу" дуже часто опиняються заробiтчани. Людина, повертаючись додому, дорогою може трохи випити, розслабитися, а отже, є привiд її затримати, тим паче -- додому вона їде з грiшми. I коли таку людину забирають у райвiддiл, там починають вибивати тi грошi. Ще одна категорiя тих, хто стає жертвою правоохоронцiв, -- бiднi люди, котрi юридично неграмотнi, не можуть за себе постояти, бояться й готовi виконувати все, що забажає особа у формi. Сюди ж належать i безпритульнi, i роми.

Якщо поглянути на проблему в гендерному розрiзi, то для нашої мiлiцiї нiчого святого не iснує. Насильства -- подекуди й надзвичайно жорстокого -- зазнають i жiнки.

-- Побоями намагаються вибити зiзнання?

-- Не лише. Масовiсть цього явища, на мою думку, пояснюється низьким рiвнем духовностi, освiти й культури працiвникiв правоохоронних структур. Побоями досягають рiзних цiлей -- збагачення, пiдвищення самооцiнки, моральне задоволення вiд мук своєї жертви. Ну, й кар'єра не на останньому мiсцi: кожного мiсяця правоохоронцi мусять виконувати плановi показники щодо розкриття злочинiв, а скинути "глухаря" -- означає надати керiвництву гарну статистику.

А ще цi люди цiлковито переконанi у своїй безкарностi. Зрештою, не пам'ятаю, аби прокуратура бодай раз належно вiдреагувала на факти
побиття затриманих. Сотнi працiвникiв прокуратури з усiєї України пишуть одне й те саме начебто однiєю рукою: "Факти не пiдтвердилися, вiдмовити за пунктом 6.2 Кримiнального кодексу України". Пiсля розслiдування прокуратури яких тiльки пояснень тiлесних ушкоджень ми не читали -- про те, що людина сама билася об стiну, розбiгалася i на швидкостi вдарялася, падала з висоти свого зросту...

-- На якому етапi найчастiше вiдбувається насилля?

-- У першi хвилини затримання людини найбiльше порушень iз боку працiвникiв  мiлiцiї: з них нiхто себе не називає або ж робить це нерозбiрливо; не показує документiв, не пояснює, чому особу затримали. Часто без жодних на те пiдстав затримують на 15 -- 30 дiб i роблять усе, що завгодно.

Жах ситуацiї полягає у тому, що коли ви переступаєте порiг райвiддiлу, немає гарантiї, що ви звiдти вийдете в тому станi, в якому туди увiйшли. Ще гiрша ситуацiя у СIЗО i тюрмах. Якщо людина, яку побили в райвiддiлi, має змогу звернутися до медикiв, зняти побої, написати заяву i звернутися до суду, то в таких закладах, як тюрми i колонiї, ув'язненим зробити це взагалi неможливо.

-- Чи iснує "чорний список" установ, де чинять наругу над затриманими?

-- Кожен вiддiл мiлiцiї "засвiтився" -- б'ють усюди. Щоправда, на той чи iнший вiддiл є трохи бiльше або трохи менше скарг. З певнiстю скажу -- насильство вiдбувається у кожному, без винятку, регiонi України.

-- А якою є ситуацiя у столицi?

-- У Києвi є такi райвiддiли, де, попри скарги i задокументованi докази, їхнiх керiвникiв навiть не ротують! Пригадала резонансний випадок iз харкiв'янином Яковом Строганом. Чотири днi з чоловiка знущалися в одному з мiлiцiйних райвiддiлiв Києва за те, що вiн  нiбито хотiв убити сусiда. Його мордували струмом, поїли нашатирним спиртом. А вiд дружини вимагали величезного викупу... Повiдомлення про побиття у столичних райвiддiлах мiлiцiї та СIЗО надходять кожного тижня.

-- Як протидiяти мiлiцейському насиллю?

-- Не мовчати, звертатися до правозахисникiв. До прикладу, у схiдних областях країни постраждалi майже не скаржаться на катування. У цих регiонах спостерiгається рiзке розмежування мiж бiдними та багатими, тож лише одиницi йдуть до суду зi скаргами на те, що їх б'ють. Кажуть: "У нас
нiхто не чує, та й навiть не намагається почути".

А це неправильно! Скаржитись обов'язково треба, слiд писати правозахисникам. Пiд час незаконних дiй працiвникiв мiлiцiї не пiддаватися агресiї та панiцi. А ще - запам'ятовувати всi деталi, якi потiм згодяться у судi.

Лише факти:

Кожнi 40 секунд у примiщеннях, де розмiщенi мiлiцiйнi структури,
вiдбувається насильство над людиною.

Згiдно зi статистичними даними, 2010 року кiлькiсть постраждалих вiд незаконного насилля у мiлiцiї - 780 тисяч осiб, iз них 51 особа загинула. У першому пiврiччi 2011-го кiлькiсть смертей унаслiдок мiлiцейського насильства становить 26.

До правозахисникiв звертається не бiльш як 5 - 10 вiдсоткiв людей, котрi зазнали насилля з боку спiвробiтникiв мiлiцiї.

Куди звертатися:

Офiс Української Гельсiнської спiлки з прав людини: вул. Олегiвська, 36, оф. 309, м. Київ. Тел. (044) 417 41 18.

Громадська приймальня Харкiвської правозахисної групи: вул. Iванова, 27, кв. 8, м. Харкiв. Тел. (057) 700 62 81.

Громадська приймальня Центру правових i полiтичних дослiджень "СIМ": вул. Крива Липа, 6, 3-й поверх, м. Львiв. Тел. (032) 243-25-50, 297-19-32.