Розбомблені багатоповерхівки, зруйновані будинки: тернополянин в Лисичанську ледь не підірвався на міні

Сьогодні український народ пише свою нову історію і будує нову країну, у якій немає місця байдужості, де кожен громадянин не залишається осторонь, а робить свій вклад в майбутнє.

Сергій Чайковський був на Майдані у найкривавіші дні, коли ж почалася анексія Криму, він першим зустрічав переселенців з півострова, а потім зі Сходу. Завдяки йому сотні родин, які залишилися без даху над головою знайшли прихисток на Тернопільщині.

Однак Сергій не міг залишитися осторонь тих подій, які відбувалися на Сході і разом з батальйоном «Тернопіль» вирушив у Лисичанськ. Розповідає, був шокований, коли  після квітучого Тернополя побачив похмуре, напівзруйноване місто, пише Наш день.

–  На вулицях було порожньо, – пригадує тернополянин. – Там ми побачили, що таке війна. Розбомблені багатоповерхівки, зруйновані будинки, залякані люди. Місцеві мешканці розповідали, що сепаратисти поводилися дуже жорстоко, викрадали дівчат і знущалися над ними. До нас вони ставилися привітно, дякували за нашу роботу, просили не залишати їх. Одного разу під час чергування до мене підійшла бабуся, дала мені шоколадний батончик. Я відмовлявся, але вона сказала, що робить із вдячності за те, що ми охороняємо їхнє місто. У Лисичанську є багато людей, які хочуть жити мирно в Україні. Це дуже тішить.

Біженці, яким Сергій допомагав, не забули про нього і знайшли навіть на Сході.

- Одного разу мені подзвонила одна з сімей, яким я допомагав влаштуватися в Тернополі, аби подякувати за все і повідомити, що вони вже повертаються додому у Сєверодонецьк. Коли дізналися, що я в Лисичанську, відразу ж приїхали. Привезли засіб від комарів, шкарпетки та сигарети. Мені було дуже приємно, що вони так віддячили за мою допомогу.

Під час перебування в Лисичанську Сергій ледь не підірвався на міні. Каже, 7 серпня тепер вважає своїм другим днем народженням. Однак, він не шкодує, що побував там – на іншому краї України. Зізнається, краще щось робити, допомагати іншим, аніж сидіти біля екранів телевізора чи в соцмережах і нарікати на те, що зараз відбувається у державі.

Після повернення додому чоловік знову взявся допомагати переселенцям та збирати допомогу на Схід. Каже, інакше не може. Адже сьогодні майбутнє нашої країни залежить від кожного з нас.