Як на Тернопільщині зібрали унікальну колекцію Борщівської вишивки?

Борщівська вишиванка — невичерпне джерело для досліджень. У цьому щороку переконуються гості нашого міста під час наукових конференцій, присвячених темі борщівської «чорної» сорочки.

Такі конференції були започатковані науковцями краєзнавчого музею ще сім років тому, коли вперше відбувся фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки». Нині, коли на сході країни йде війна, організатори вирішили не проводити свята у такому форматі, як раніше. Масових гулянь і варіння борщу не було, а от конференцію працівники музею підготували і провели дуже цікаву, пише Вільне життя.

Етнографічна колекція вишиванок Борщівщини, або «глухого Поділля», як її називали у давнину, вражає. У фондах музею зібрано понад дві сотні сорочок з різних сіл краю. І кожна — неповторна. Ця колекція формувалася тридцять сім років.

Директор музею, заслужений працівник культури України Михайло Сохацький розповідає, що у стінах народного дому ще до війни завдяки одному ентузіастові була зібрана унікальна колекція сорочок ще з ХІХ століття. Але під час пожежі колекція була знищена і втрачена для науковців навіки. Ті зразки національного костюма, які зберігаються у музеї сьогодні, почали збирати наприкінці 60-х років минулого століття.

У часи польського панування на наших землях за вишиті сорочки карали. Однак галичанки продовжували вишивати їх для себе на весілля, святкові дні, похорон. Бабусі заповідали поховати їх у шлюбних сорочках, тому багато унікальних вишиванок загублено для науки. Але вони продовжували жити у візерунках дочок, онучок, яких ще змалку привчали тримати голку в руках. Кожна дівчина мала володіти ремеслом вишиття досконало, інакше просто не вижила б у тогочасному суспільстві.

Техніці вишиття борщівської сорочки присвячено чимало праць і досліджень. Але не менш цікавою є і тема виготовлення полотна, з якого вони кроїлися. Михайло Сохацький дослідив цю тему і розповів про усі етапи його виготовлення.

Отож сорочки на Борщівщині шили з конопляного полотна. Льон ріс на наших землях, але чомусь не мав такої популярності як коноплі, які достигали швидше. Тому господині швиденько їх збирали і переробляли. Процес цей був дуже складним і трудомістким. У ті часи в польських чи жидівських крамницях можна було без проблем купити готове лляне полотно, однак жителі «глухого Поділля» більше дотримувалися своїх усталених традицій. Сорочка вважалася ексклюзивною тільки у тому випадку, коли була виготовлена своїми руками. Тут мали бути задіяні усі процеси: збір конопель, переминання волокон рослин на терлиці, вичісування, формування нитки на куделі, намотування на веретені, похід до ткача, вимочування і вибілювання полотна, крій сорочки і як кінцевий результат — вишивання. Вишивали чорною бавною — ниткою, яку отримували із шерсті чорної вівці. Ніяких барвників! Усе натуральне!

Тернопільщина колекція Борщівської вишивки
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі