Без сучасної медтехніки та фармакологічних засобів: на Тернопільщині лікуватись доводиться в жахливих умовах

У Теребовлі лікуватись доводиться в умовах минулого століття. Саме в таких умовах лікуються пацієнти і працює медперсонал неврологічного відділення Теребовлянської центральної районної комунальної лікарні, де заввідділом уже вісім років лікар-невропатолог вищої категорії Оксана Василівна Мінчук.

Відділ відкрито у 1990 році, і з того часу ґрунтовного ремонту приміщень у ньому не було, лише проводились час від часу «косметичні». Хоч в інших відділах ТЦРЛ, таких як терапевтичний, хірургічний (до якого приєднано і ЛОР-відділ) та приймальний на кошти спонсорів зроблено сучасний якісний ремонт і палати обладнані максимальним комфортом для хворих: у кожній з них є санвузол з душем, телевізори-плазми, холодильники, сучасні нові меблі. Та це, як кажуть, крапля в морі, бо потребують реорганізації також травматологічний, фізіотерапевтичний, інфекційний, дитячий відділи, а також лабораторії.

Ще донедавна неврологічний відділ був на черзі у списку на ремонт, та в даний час із невідомих причин  чомусь зникли всі наміри щодо цього. Тому доводиться завідуючій та старшій медсестрі відділу «викручуватись» самотужки –  шукати спонсорів, просити пожертви у хворих тощо. Але скільки ті хворі можуть дати? Щоб назбирати по 5-20 гривень на одне пластикове вікно, потрібно більше року. Все ж за два роки таки вдалося встановити 17-ть таких вікон, зробити непоганий ремонт однієї палати та маніпуляційної. І це лише завдяки спонсорам-підприємцям – теребовлянцю Степану Куцю та Івану Грошку із с. Ласківці.

Позитивним у відділі є те, що він повністю укомплектований медперсоналом усіх рівнів. Відділ розрахований на 40 ліжок, але лише два з них медичні, спеціальні, німецького виробництва, всі решта, напевно, ще радянські. А медикаментів відділ та й уся лікарня мають тільки для невідкладної допомоги та найбільш малозабезпечених пацієнтів. Усі решта лікуються власним коштом. Це у державі, де медицина чомусь ще й досі вважається безкоштовною. Тому й купують люди за свої кошти собі здоров‘я всупереч давній народній приказці «Здоров‘я за гроші не купиш», пише Номер один. 

Неврологічний відділ потребує елементарного: ліжок, шаф, тумбочок, крісел, які тут ще з 1990 року. Час від часу все-таки отримують нові матраци, ковдри, подушки, постільну білизну. Та остання, навіть нова, виглядає так, ніби пролежала десь надворі років з 20-ть. Причина проста: таким чином працює лікарняна централізована пральня, хоч відділ уже декілька років має дві нові спонсорськіц пральні машини та ще й таку ж сушку, але… Але вони ржавіють у підвалі, бо немає кому і де їх встановити.

Неабияке значення в медицині має ведення лікарської, господарської документації, звітності тощо. Комп‘ютери є лише в реанімаційному відділі лікарні та статистичному кабінеті, всі інші відділи і далі працюють ручкою на папері, в кращому випадку лікарі приносять на роботу власні ноутбуки. Скільки ж на це часу витрачається? А якби той час та на хворих затратити!

У нашій області є вже багато багатих лікувальних закладів - починаючи з обласного центру й закінчуючи сільськими медамбулаторіями. Навіть у Теребовлянському районі є, наприклад, в с. Ілавче. Але дані надбання у переважній своїй більшості є народними, створеними чи місцевими, чи й зарубіжними спонсорами.

Дійсно, тепер стає зрозуміло, чому в нас медицина безкоштовна. Вона безкоштовна для держави, а не для людей, бо держава як ніколи нічого не давала на медицину (хоч обіцянок було і є безліч), так і не дає, а якщо і дає, то більшість із того розкрадається бюрократичними чиновниками.

Без сучасної медтехніки, фармакологічних дієвих засобів лікарям неможливо працювати та ще й у таких умовах. Кажуть: комп‘ютер у руках неандертальця – лише купа металолому. Отак і в нас виходить. А скільки хворих можна було б врятувати, продовжити їм життя завдяки найпростішому - облаштуванню комфортних умов, які, до речі, дуже впливають на психіку хворого, доброзичливості та медичному забезпеченню лікарень. Щоб хворий не думав, що потрібно продавати – корову, машину чи квартиру, щоб вижити. Оксана Василівна зі своїми працівниками надіються лише на небайдужих спонсорів, які допоможуть привести неврологічний відділ у сучасний стан, стан третього тисячоліття. Бо що ж лишається робити?