Тарас Пастух: «Кажуть, генерали, помічені в зраді, просто зникли»

Ми познайомилися на складі Всеукраїнського об'єднання «Патріот», де рядовий Тарас Пастух забирав медикаменти, зібрані волонтерами для 128 окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади.

Вдягнутий у стекляшку «Дубок», звичайні армійські побиті берці. Ще пару місяців тому - успішний бізнесмен, директор тернопільського пивзаводу «Опілля», депутат обласної ради. За словами тернопільського воєнкому – єдиний з області багатодітний батько (у Тараса 4 дітей), який пішов до війська добровольцем.

У розмові з Тарасом Пастухом - про зраду генералів, протистояння армії та добровільницьких батальйонів, про війну та броню і про те, чому ми «не далеко втікли від граблів».

Про армію та добровольців

Розмови про те, що армія воює краще, а добровольницькі батальйони – гірше, або навпаки, - пусті. Зі свого досвіду можу сказати – ніякого протиставлення «армія - добровольчі батальйони» нема. Навпаки, є гарна комунікація. Але не всі всіх з усіма, а, скажімо так, працює індивідуальний підхід. Окремий добровровольчий батальйон комунікує з окремим підрозділом армії. Наша бригада, наскільки мені відомо, дуже тісно працює з «Айдаром». 51-ша – найтісніше працювала з «Донбасом». Бо можливості добровольчих батальйонів та армії абсолютно різні. У перших немає ні важкого озброєння, ні броні. Але вони значно мобільніші. Вони можуть одномоментно зібратися, підготуватися для виконання конкретного завдання. Армія – це броня, артилерія, це глибинні завдання. Часто буває, що батальйони виконують для армії функцію розвідки. Вони можуть дати інформацію по розташуванню, по кількості, а вже армія застосує ці дані, використовуючи артилерію. Координація на передовій відбуваться і доволі ефективно.

Ще один момент – передача полонених. Армія полоненими не займається, хоча допити свої проводити може. На цю тему вже й анекдотів багато ходить, про те, що коли допитують терористів чи російських віськовослужбовців, ті спершу в партизанів грають– нічого вам не скажу. То такому кажуть, мовляв, не хочеш, не говори, тебе тоді в «Айдар» віддаємо. А там про «Айдар» вже ходять цілі легенди - що там по кусочку шкіру зрізають, очі виколюють, на кіл сажають. З того боку одразу паніка – і все розповідають...

Армія ж тюрму за собою не возить. Відповідно, полонених передають у добровольчі батальйони. Ті вже з ними що хочуть, те й роблять – піаряться чи передають далі на пункти затримання.

Про розпіарені батальйони

Добровольчий батальйон формально має більше інформативних можливостей. В результаті, вени можуть піаритися двома шляхами – надавати інформацію офіційно через речників, прес-служби, та неофіційно – через бійців. Армія ж таких можливостей не має. Речників та прес-служб у підрозділів немає. Є два речники штабу АТО, які говорять тільки те, що їм дозволяють.

Добровольчі батальйони не регламентують своїх бійців часом – хто скільки може там побути. Хтось приїхав повоював тиждень, місяць, потім каже – я вже змучився, їде додому. На його місце заступає хтось інший. На бійця, по приїзді додому, нависає преса і той розповідає – як ми захоплювали те, як боролися там....Суспільство бачить ситуацію його очима. Наскільки об'єктивною є та картина? Адже інколи у страха бувають очі завеликі, інколи ситуації бачиться зовсім з іншого ракурсу. Навіть я, будучи в своєму підрозділі, бачу тільки те, що я бачу. Тому діяльність добровольчих підрозділів висвітлюється набагато краще, яскравіше, ніж діяльність армії.

Про протиставлення

Протиставлення добровольців армії як такого нема. Головне, щоб наше керівництво його не створило і не зіграло на ньому. Якщо, не дай Бог, частина добровольчих батальйонів здійснять свою погрозу і підуть на Київ - то не дай Бог виставити на дорозі армію. Хоча, відверто, я не вірю в те, що армія чи внутрішні війська підуть напереріз добровольцям. Втім, відповідальність військових за невиконання наказу може мати певних тиск. А то найгірше, коли люди зі зброєю з одного боку, люди зі зброєю з іншого, одні озлоблені, другі - не розуміють чого їх туди відправили. Хочеться вірити, що того не відбудеться.

Про «злив» та зрадників

Не знаю як по добровольчих батальйонах... Для них команда генерала штаба АТО не така категорична – можуть виконати, можуть ні. Для нас вона обов'язкова. На жаль, були випадки, коли бригади, полки заводили під конкретний удар. Вони встигали там ледь зупинитися, як їх накривали «Градами». Тобто, є інформація про те, що не те що «зливають» інформацію про рух колони чи розташування табору, а свідомо віддають наказ вийти в уже пристріляний район. Зі мною в роті служить чоловік, підрозділ якого врятувався через те, що фактично порушив наказ вищого керівництва. Командир оцінив ситуацію, визначив місце можливої атаки. Не встигли вони відійти метрів 500-600, як той квадрат почали обстрілювати. Коли вони потім відзвонювалися своєму командуванню, ті дивувалися, як же ви вижили? Ще був випадок, коли наша колона через поламку головного авто запізнилася на 4 години на місце дислокації. В результаті – лише частково попали піж обстріл. А керівництво зі здивуванням вимагало – чому запізнилися. З того боку часто отримують інформацію про розташування українських військових підрозділів. А якщо це стосується підрозділів МО, то значно небезпечніше, бо йдеться про потенційні втрати важкої артилерії, яка може працювати на відстані до 20 км.

Звісно, є військова прокуратура, яка б мала розслідувати такі випадки. Але, боюсь, самосуд почнеться швидше. Військові вже самі визначають винних і виконують вироки. Не буду говорити за конкретні випадки. Але вже гуляла поміж військових інформація, що деякі генерали, які були підловлені на зраді просто зникли.

Говорять також, що Правий сектор створив підрозділ, який бореться з такими зрадниками. Навіть якщо це не відповідає дійсності, а існує просто така легенда, вже вона багатьох генералів заставляє задуматися перед тим, як зливати інформацію, або віддати злочинний наказ.

Про війну та броню

Зараз війна броні. Як наша броня буде витримувати, подивимося. Єдине, що вселяє віру, то це розуміння, за що ми воюємо, що, якщо раптом, не дай Бог, звідти повертатися на щиті, то тебе як людину приймуть вдома. А не закопають десь у лісі. Моральний дух добавляє значно більше плюсів. Ми зізвонювалися з хлопцями з 95-ї Житомирської частини ВДВ - десантниками, які стояли під Маріуполем. Вони розповідали, що коли був наступ на Маріуполь, вони відбили атаку і пішли у контрнаступ. А їх потім зупинили. І – перемиря. Про цей випадок промовчали і російські, і наші ЗМІ. Російським незручно про це було говорити, а українські не хотіли про це розказувати. Бо наші трішки розігналися, і забігли на їхню територію. Російські десантники зазвичай були розслаблені. Вони фраєрами йдуть по випаленій землі після роботи «Градів» впевнені, що нічого живого тут вже нема. Вони йш ли на штурм практично на добивання. А наші вже вміють закопуватися глибоко в землю. Артилерійський штурм пройшов, не завдавши нашим шкоди, а коли російські десантники підійшли, наші піднялися з землі і пішли у контнаступ. А ті до штикової фактично не готові. Наші – ура, майку на собі – і вперед. Ті розвертаються, починають тікати. Наші, коли почали їх доганяти, трохи поплутали кордон, перескочила через нього, загнали тих у їхнє місце розташування, і вже там почали їх гамселити. Потім отримали орієнтири, що, мужики, трохи перескочили, наших почали відтягувати. І тоді прийшла команда, почали говорити про перемиря.

Зараз Міноборони розконсервовує значні запаси техніки. Але питання в тому, наскільки ефективно її буде використано? Досвід військ НАТО у Сирії свідчить, що єфект є, коли спершу працює авіація, потім - важка артилерія, яка вражає ціль за сотні кілометрів, потім іде легша артилерія, потім броня і нарешті люди. У нас були випадки, коли легку броню кидали у прямий бій. І коли їх накривало «Градами», ні від техніки, ні від людей нічого не лишалося, хіба купка попелу. Під Зеленопіллям, під Іловайськом в котлах багато нашої техніки було знищено. Треба розуміти, що противник на нашій території вже укріпився. Наша земля вже окупована, її треба відбивати. А тут не тільки відкрита лобова атака може бути. Є багато у війні інших способів ведення бойових дій. Диверсійний зокрема. Проблема в тому, що командування виховувалося кабінетно. Дуже мало бойових генералів, які процшли навіть той самий Афган. Ті розуміють війну, вони вже навчені і знають як людей зберегти. Можна говорити, що у нас народжуються справжні бойові командири, військова еліта. Ми зараз навчаємось тих тактичних моментів, яких за партою не почуєш, але голови треба напакувати і теорією. Є речі, до яких військові століттями доходили.

Про засипаний Дніпро

Ще один позитивний момент ситуації, попри її трагічність, це те, що єдині стали не тільки армія та народ, а й усі регіони України. Відбулося надзвичано глибоке порозуміння. У нас в бригаді присутня вся країна. В частині переважно західна Україна, є Київщина, Вінничина. Тепер, коли ми потрапили на Східну Україну – відверто приємно, як зустрічають нас місцеві. Особливо старші люди, старші жінки – зі слізьми зустрічають – бачать в нас своїх дітей. З хати виносять – нате вам, хлопці і коврика, і їжу.. Підтримка величезна. Колись казали, що щоби обєднати Україну - правий і лівий береги – то треба засипати Дніпро. Зараз Дніпро засипати не треба. Країна обєдналася.

Про романтиків та негідників

Я завжди говорю, що ми заслуговумо на свою владу. Вона асолютно не є гіршою за нас. Ніколи б англійці не проголосували б за Януковича. Ніколи б німці не проголосували за Симоненка. Бо люди є одними – а вони – іншими. Якщо люди голосують за зека, за злоідія, значить для них він то не те, що свій, але не чужий. Люди звикли, що в країні даються хабарі, що все купується-продаться, що можна забрати чийсь бізнес, можне не платити податки, можна якимось здирництвом займатися. Ми до такого звикли, і таких рівних собі обираємо Сьогодні суспільство втратило своїх кращих людей на Майдані, врачає на війні. Якщо це не стане для громадян гарним уроком, якщо суспільство саме не знйде в собі сил оновитися, тоді влада своїх запросто протягне. Вони ж самі за себе 100 тис бюлетнів не вкинуть. Ми зараз нарікаємо на Януковича, а чим кращі три вожді, які між собою вирішили по квоті поділити владу в країні. Єлементом демократії? Здоровою конкуренцією в суспільстві? Чим вони кращі? Слава Богу, що наче закінчилося купування голосів. Я думаю, що такого відвертого нахабства вже не допустять, Але будуть використовувати інші виборчі технології та маніпуляції.

Ми зараз далеко від граблів не втікли. Маємо всі шанси повторити свій «подвиг». Якщо знову не докопаємося до суті, а проглолосуємо за тих, хто найголосніше кричить «Слава України», чи використає інші маніпуляції, то значить нам вони підходять.