На кожного тернополянина припадає 62 долари інвестицій, а киянина – 2 тисячі

Фінансисти часто повторюють, що гроші люблять спокій. Отож, за цією теорією, патріархальна Тернопільщина давно повинна була перетворитись на Швейцарію.

Щоб таки привабити інвестора, нині чинний губернатор краю Валентин Хоптян видав розпорядження відкрити у Тернополі так зване «єдине вікно». І знову здивував економістів. Чому «вікно», а не «єдиний офіс», зауважують вони, пригадуючи сумний досвід Петра І, котрий також намагався потрапити в Європу не по-людськи – через двері? Отож потенційні інвестори думають. Адже інвестиції – це капітал, а хто погодиться фінансувати країну перманентних революцій, якого б кольору вони не були. Відтак вітчизняні політики – чи це опозиція, чи провладні, повинні навчитись вирішувати свої проблеми в середині країни, а не на сесіях у Страсбурзі.

Диктат економіку губить

Екс-міністр економіки України, голова Центру ринкових реформ Володимир Лановий вважає головними проблемами української економіки зовнішні борги, інфляцію і узурпацію секторів економіки окремими приватними групами.

Економіка повинна розвиватися спокійно, плавно, збалансовано, підкреслив він в інтерв’ю «Українській правді». З точки зору методів усе залишилося, як було, а в деяких випадках навіть стало гірше: від демократизації економіки Україна повернулась до централізованого управління та господарювання, що призведе до збіднення населення. Це латиноамериканська модель: населення бідне, а держава нібито сильна.

Тому іноземний інвестор і не поспішає вкладати в Україну. Як змінити ситуацію, запитали ми телефоном економіста?

– У першу чергу, повинна бути стабільність цін, неінфляційне походження доходів. Великі інвестори, коли входять в будь-яку економіку, дивляться, який дефіцит бюджету в цій країні і яка інфляція. У 1990-ті в Україні майже не було іноземних інвесторів, тому що дефіцит бюджету й інфляція «зашкалювали». Крім того, для інвестора важливий макроекономічний прогноз, а в нашій країні зробити прогноз при постійних урядових змінах бюджетних видатків, запозичень, цін, тарифів, квот, обсягів грошових емісій, неповернень експортерам сплаченого ПДВ, авральних погашень боргів по зарплаті, штучного накопичення та списання енергетичних боргів та іншого робити прогнози – невдячна справа, – підкреслив Володимир Лановий. – В Україні дуже поганий інвестиційний клімат. Працювати у нас відкрито і спокійно – не можливо. Дозволи, перевірки, вимагання відбивають охоту займатися справою. Також інвестор не прийде туди, де одному друкують гроші, а інший платить шалені відсотки по кредитах. Правила повинні бути однакові для всіх.

Ще один важливий момент – податкова система має бути конкурентоспроможною. Ми повинні створити умови, за яких чистий прибуток підприємств був би вищим, ніж в інших країн Європи. В Україні податкова система, як і раніше, дуже перевантажена. Підприємства розглядаються, як невичерпне джерело бюджетних потреб.

Влада повинна бути «спадковою»

– У нас немає спадковості влади:через кожні 5 років проходять вибори, і кожна нова команда відкидає всі напрацювання та плани попередників і ставить перед собою іншу мету, – підкреслив керівника Тернопільського регіонального центру з інвестицій та розвитку Андрій Мартишко, – при цьому без жодних професійних підстав відкидається програма реформування (якщо така розроблена), і нова влада ставить собі іншу мету.

Варто нагадати, як ще за каденції Богдана Левківа (міський голова Тернополя у 2002-2006 роках) у 2004 р. було розроблено стратегічний план економічного розвитку м. Тернополя. Для цього залучили іноземних фахівців. У грудні 2005-го документ розглянули та прийняли депутати міської ради. Але почались вибори і проект лишився у шухляді, хоча він не містив жодних згадок ані про Левківа, ані про чиновників, які на той час працювали в мерії. Натомість передбачав прозорий механізм залучення інвестицій, формування сприятливого бізнес-клімату та інноваційного середовища, підготовку підприємців, творчої молоді. Річ у тім, що за кордоном вважають, що заощадливість і розуміння комунальних проблем потрібно виховувати змалку, працювати прозоро, брати участь у грантових програмах.

Як, наприклад, співпраця зі Світовим банком у розрізі покращення діяльності комунального господарства Тернополя. За умовами цієї програми, 30% коштів, тобто 10 мільйонів доларів, виділяється безповоротно, проект же розраховано щонайменше на 20 років. Бо це соціальний, а не прибутковий проект. Тобто якщо у регіоні турбуються про енергозабезпечення, за 5 років вкладені кошти аж ніяк не можна «відбити», хіба встановити захмарні ціни і тарифи.

Треба пристосовуватись до світу

– Чому до нас не поспішають інвестори? – риторично запитує Андрій Миколайович і сам же відповідає: – Свого часу на інвестиційному форумі у Донецьку посол Німеччини сказав: «Ви хочете інвестицій, але не хочете інвестора». Бо інвестор вимагає дотримання певних прав і норм, з якими він звик працювати за кордоном, зокрема, у своїй країні. Зрештою, до нас приходять не локальні інвестори, а, як правило, це якісь корпорації, котрі  інвестують кошти у проекти в інших країнах світу, тому мають досвід співпраці з владою на місцях та урядами. Але наша влада дистанціюється від інвесторів, бо не хоче мінятись. Сьогодні світ такий, що потрібно змінюватись щодня, адже нова інформація надходить кожної секунди чи хвилини, нові правила вимагають більшої мобільності. Французький мислитель Монтеск’є полюбляв повторювати: «Якщо людина не пристосується до життя, то життя ніколи не пристосується до людини». Відповідно якщо наші органи влади не захочуть мінятись і приймати правила світової гри, у нас ніколи не буде інвестицій і взагалі нічого не буде. Звичайно, легше працювати з інвестиціями, ніж з інвесторами, але це потрібно розглядати в комплексі.

Інвесторам потрібна «роза вітрів», вапняки та дешева робоча сила

Більш оптимістично налаштований начальник управління зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності обласної державної адміністрації Василь Кравець.

– Хто б там що не говорив, але гроші до нас пливуть. Приватний капітал шукає, де краще, – зазначив Василь Павлович. – За 5 місяців поточного року зовнішній торговий оборот області, у порівнянні з 2010 роком, збільшився на 78%, це експорт-імпорт, а сам експорт виріс на 70%. Це означає, що у державу, в тому числі і у наш регіон, йдуть потужні валютні надходження, що дасть можливість модернізувати виробництво, зробити промислові об’єкти більш привабливими, запровадити інноваційні проекти – у підсумку це дозволить регіону конкурувати на світовому ринку.

Водночас, констатує чиновник, майже 80% зовнішньоторгового обороту області припадає на країни Євросоюзу, а решта – на Росію, Азію та країни Африки. «Ми зацікавлені, щоб такі області, як Тюменська, Курганська, Смоленська, Пензенська могли купувати наші товари», – ще під час роботи в Тернополі VІ Міжнародного інвестиційного форуму підкреслив Василь Кравець.

Одразу після Форуму зацікавленість у співпраці з нашим регіоном висловили Канада, Аргентина, Сполучені Штати, Ізраїль, Польща, Боснія та Герцеговина.

– Це все завдяки приїзду до нас міжнародного трейд-клубу, – нагадав посадовець. – До його складу входить 24 держави, і вони приїжджали не для того, щоб подивитись, як ми танцюємо чи співаємо або на наше озеро. Вони приїхати визначити економіку нашої області. Відтак скрупульозно вивчають та аналізують всі отримані документи. Інвестора не можна у наказовому порядку примусити йти в Україну, тому  єдина мета влади – сприяти притоку капіталу. Наприклад, підприємствам, які готові вкладати кошти у виробництво дитячих товарів, надати певні преференції, щоб вони швидше вийшли на певний рівень розвитку. Натомість фірмам, зайнятим шкідливим виробництвом, створити більш суворі умови праці.

Вже після Форуму бізнес-структури Канада та США зустрічались із керівництвом Тернопільщини та запропонували співпрацю з підприємством, яке виробляє елементи системи супутникового зв’язку.

Відоме спільне підприємство «Кнауф», взнавши, що французи планують відкрити аналогічне виробництво в Івано-Франківську чи на Львівщині, вирішило розширити виробництва та побудувати завод по випуску будівельних сумішей і гіпсокартону, що  дасть нові досить великі інвестиції плюс робочі місця.

– Також до нас приїжджали представники польської фірми «Віліш», котра займається вітровою енергетикою. Після переговорів вони почали вивчати «розу вітрів» у восьми районах з перспективою розміщення вітрових електростанцій на різних висотах (від 80 до 100 метрів). Райони визначили через супутникові навігації. Розмір проекту інвестиційних вкладень становить приблизно 100 млн. євро.  Це буде досить потужна система вітрових генераторів, які почнуть працювати на території нашої області. Якщо поляки отримають позитивний результат, то вже з наступного року почнуть монтаж вітрових електростанцій, – каже В. Кравець. – Вітрові станції приблизно такої потужності розміщено в Криму, завершуються у Миколаївській, Одеській, Запорізькій та Донецькій областях.  Передбачається, що вони будуть прямо включатись у лінії електромереж 700 тисяч кілоВольт. Власники фірми налаштовані досить серйозно, тим більше, йдеться про нарощування енергетичної потужності, яка потім може влитися в єдиний енергоринок нашої держави і транспортуватись в інші країни. Причому наша електроенергія буде «зелена», тобто не міститиме атомної енергії. Відтак можна сподіватись на дотації Євросоюзу.

Проте перспективи розвитку Тернопільщини – в її чорноземах, бо 25% українських ґрунтів розташовано на Тернопільщині. Зараз, коли у світі починається харчова криза, аграрна, переробна та харчова промисловості стають стратегічними.

Проблеми зі статистикою

Сьогодні на кожного жителя Тернопільщини припадає приблизно 62 долари, тоді як у Києві – 2 тисячі доларів. Річ у тім, що Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса акумулювали 75% всіх інвестицій. Крім того, зазначає Василь Павлович, хоча за даними обласного управління статистики, обсяг іноземних інвестицій в область перевищує 65 млн. доларів США, фактично інвестицій значно більше. «Ви подивіться, скільки техніки працює у нас на полях, у сільському господарстві, яка йде модернізація, в тому числі на промислових об’єктах. Далеко не треба ходити, візьмемо те ж «Суміто-Електро-Бортнетце»: вони зареєстрували 2, 8 млн. євро, а практично у виробництво вкладено приблизно 30 млн. євро. Проблема в методології обчислення, коли враховується тільки статутний фонд, а не обігові кошти. Коли приходить інвестор, здебільшого він реєструється у Києві, до нас, на периферію, приходять фірми-супутники. Насправді у нас досить великі інвестиції, і я не боюсь назвати таку цифру – півмільярда доларів, але вони не враховані статистикою.