Сирота з Тернопільщини через війну спить на вокзалі

«Не можна так казати, але у тюрмі було легше — щодня миска супу, нари, а нині не маю де подітися: ще за тепла ночував у підвалах, тепер — на вокзалах… А як перебути зиму — не знаю…» — каже 24-річний круглий сирота Михайло Калинюк і щоразу потирає замерзлі руки, тупотить заледенілими ногами у благеньких осінніх черевиках…

Наприкінці липня хлопець вийшов із миколаївської в’язниці, де відсидів понад три роки. Повертатися не було куди, у рідних Заліщиках нема жодної близької людини: мати померла від туберкульозу, коли хлопець був малим, батько теж рано пішов із життя, не пам’ятає Михайло ні дідусів, ні бабусь, не має житла. До 2005-го року перебував у Коропецькій школі-інтернаті, далі рік-другий намагався влаштувати своє життя, та несподівано потрапив за ґрати… Як розповідає, якось у компанії між знайомими виникла бійка, потерпілий поскаржився до міліції, а в результаті все «повішали» на нього, бо не було кому заступитися, найняти адвокати.

— Відсидів, бо куди було діватися… — констатує хлопець. — Випустили мене на волю наприкінці липня, приїхав до Тернополя і досі не можу знайти даху над головою. Кому потрібен сирота з його проблемами?! Пішов до обласної адміністрації, у відділ у справах сім’ї і молоді, звідти відправили по кабінетах, телефонували в притулки, в гуртожиток для сиріт, але так нічого й не запропонували. «Не можемо знайти житло, бо треба забезпечити біженців,— пояснили. — Приходьте, коли закінчиться війна…» «А якщо війна, не дай, Боже, триватиме роками, то що робити?..» — дивуюся. До голови ТОДА не пустили — акуратно «відфутболили»… Марна справа стукати у вищі кабінети, моя однокласниця їздила навіть до Верховної Ради, лише перенервувала і потрапила до лікарні… Коли навчався в Коропецькій школі-інтернаті, директорка Ярослава Євстахівна Мацелюх клопоталася за мене, зверталася до різних органів, але вирішити житлове питання далеко непросто.

Моральну і матеріальну допомогу Михайлові після відбування покарання надав голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт» Андрій Назаренко, теплу куртку, рукавиці, шапку підібрали у «Карітасі», пише НОВА Тернопільська газета

— Ще із заробітками можу дати собі раду — допомагаю торгувати на різних точках на Центральному ринку, розвантажую товар — на харчі заробляю, а ось із житлом справжня біда, — зізнається хлопець. — Влітку ночував на вулиці, у під’їздах, а з похолоданням пересиджую на вокзалах, якось до знайомої попросився. Сиджу-дрімаю на лавочці на вокзалі, міліціонери просять показати паспорт. «Не ношу з собою документи. Маю зустріти друга», — «відбиваюся» правдами і неправдами, інакше виженуть на мороз. Насправді паспорта не маю, бо під час слідства десь «відсіяли». Заробив недавно 200 гривень і звернувся, аби виготовити новий, може, з документами зможу оформити пенсію, буде легше знайти житло, а наразі я — на вулиці… У пошуках постійної роботи обійшов різні кафе, лікарні, у мене спеціальність кухаря-кондитера — люблю готувати, тож хотів би цим займатися, та нікуди наразі не беруть…

Михайлові Калинюку можна допомогти одягом, харчами, прийняти на роботу або прихистити на зиму. Номер телефону хлопця: (098) 344-58-12.

Тернопіль сирота війна допомога
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі