Бійці батальйону «Тернопіль» несуть службу на околицях Лисичанська та роблять «зачистки» від терористів

Усі бійці батальйону «Тернопіль» – добровольці. Саме це, як каже помічник командира батальйону з матеріального забезпечення Дмитро Гайтко, допомагає хлопцям зберігати високий бойовий дух.

Дехто намагається залишитися на Сході на дві ротації, службу там несуть старанно. Бійці хочуть йти ближче до передової, але поки що охороняють порядок у Лисичанську Луганської області. Тут теж неабияк небезпечно: очікують повторного наступу терористів.

Школу замінували, міліціонери втекли

– На думку військових фахівців, терористи готуються повторно захопити Лисичанськ. Хоча місто було звільнене ще у серпні, там залишилося багато сепаратистів. Диверсанти й досі під виглядом цивільних проникають туди, щоб потім при нагоді напасти зсередини, - каже Дмитро Гайтко.

Бійці з Тернополя несуть службу на околицях Лисичанська на блокпостах і охороняють порядок у самому місті, роблять «зачистки» від терористів, пише Номеродин. Останні прикидаються мирними жителями, але при обшуку в них знаходять гранати, міни, зброю. Воюють сепаратисти і фарбами: розмальовують вулиці російськими прапорами, пишуть погрози, псують українську символіку.

Одним з найнеприємніших моментів був дзвінок від директорки місцевої школи, яка виявила, що заклад заміновано.

– Не знаю, якими нелюдами треба бути, щоб замінувати школу! Це ж загроза для ні в чому не винних дітей. Наші бійці розмінували приміщення, хоча спеціалістів з таких робіт у нас немає, але є вояки, що мають досвід поводження з вибухівкою, – не може зрозуміти цинізму ворогів пан Дмитро.

Бійці батальйону «Тернопіль» патрулюють місто, частково виконуючи функції місцевої міліції. Кількість правоохоронців там зменшилася в рази, тепер їх кілька десятків. Більшість втекли з міста, боячись відповідальності за співпрацю з сепаратистами. Довіри серед лисичанців місцева міліція майже не має, тож забезпечувати порядок доводиться приїжджим воякам.

– У нас не склалося близьких стосунків із місцевими міліціонерами. Ми не можемо повністю довіряти їм, знаючи, що весь райвідділ з кількома сотнями людей здався перед 15-ма терористами. Вони нас теж недолюблюють. Але є там і патріоти. Зустрічаються правоохоронці з окупованих міст, які втекли звідти з сім’ями і приступили до служби в Лисичанську, з ними легко порозумітися, бо у нас одна мета – перемога, – каже Дмитро Гайтко.

Дитячими листами ділилися з луганськими бійцями

Зараз у місті формують роту «Лисичанськ», але коли населений пункт можна буде залишити, так би мовити, без нагляду, не відомо. За час перебування в місті батальйон «Тернопіль» співпрацював з правоохоронцями зі Львова, Івано-Франківська, Кіровограда, Черкас, Харкова. З нашими бійцями несли службу добровольці з батальйону «Луганськ-1». З ними у тернопільських спецпризначенців склалися дуже добрі стосунки. Бійці допомагали одні одним, ділилися продуктами, наші хлопці поділилися і дитячими листами з Тернополя, бо земляки луганчан написати їм не мають змоги. Бійці «Луганська-1» були зворушені посланнями від юних українців.

– Добровольці зі Сходу поважають нас, бо ми в час біди не сказали: наша хата скраю і прийшли допомагати їм боротися із загарбниками, – каже помічник командира. – Є чоловіки, які виїхали з території бойових дій і сидять у безпечному місці, а є ті, які вивезли сім’ї, а самі повернулися. Вони захищають свою землю і заслуговують великої поваги.

– Патріотом на Сході бути важко, важче, ніж у нас, - продовжує тернопільський боєць. – Тут ти вийшов з українським прапором на площу і це звичайна річ. А на Сході проукраїнська позиція може коштувати життя. Ми познайомилися в Лисичанську із вчителькою, яка під час окупації міста вийшла на сепаратистський мітинг, тримаючи плакат з написом «Україна єдина». У такій ситуації цей вчинок ми вважаємо подвигом, – зазначає Дмитро Гайтко.

Діти цікавляться, хто такий Бандера

Бійці батальйону «Тернопіль» за запрошенням навідувалися у місцеві школи. На відкритих уроках намагалися показати, що вони дітям не вороги і не хочуть заподіяти зла, по можливості приносили подарунки. Учні спілкувалися з правоохоронцями охоче, дарували малюнки, писали віршики і навіть віддавали свої іграшки.

– Видно, що це справді було щиро. Діти не просто задали кілька запитань, бо так треба. Вони спілкувалися з нами, розпитували. Старші учні попросили привезти історичну літературу – їм цікаво, хто ж насправді були повстанці УПА, Шухевич, Бандера, про яких зараз є багато міфів. Ми передали їм такі та інші книги українською мовою. Зараз збираємо наступну партію, - розповідає Дмитро Гайтко.

Серед місцевих жителів можна зустріти різне ставлення до правоохоронців з Тернопільщини. Багато з них бояться, що в місто повернуться окупанти і там знову розпочнуться безчинства. Адже до сьогодні не можуть знайти близько трьохсот місцевих жителів, які зникли під час окупації. Люди підходять до бійців і просять не залишати їхнього міста. Лисичанці допомагають у пошуку терористів. Захисники міста з відомої їм інформації склали базу небезпечних осіб. Звісно, в місті панує напруження. Ввечері, а вночі тим більше, рідко кого можна зустріти на вулиці, люди бояться виходити з дому.

Місцеві знають, що з собою треба мати документи, знають, як правильно проходити перевірку на блокпостах. Наприклад, у темну пору не можна під’їжджати до поста з увімкненими фарами, це сліпить бійців. Треба вимкнути зовнішнє освітлення, включити «аварійки», світло в салоні автомобіля і так наближатися до блокпоста.

– Одного разу до хлопців на блокпост прийшов п’яний чоловік і витягнув бойову гранату. Як виявилось, він її десь знайшов і хотів здати. Але така поведінка вкрай необачна: в нього могли вистрелити, сприйнявши ситуацію як напад. Інший чоловік сказав, що не має українського паспорта, бо в нього інше громадянство – жителя Донбасу. Ми передали його в райвідділ, бо це вже сепаратизм. Хлопцям доводиться бути і психологами, щоб правильно спілкуватися з місцевими і виявляти підозрілу поведінку під час патрулювання і перевірок на блокпостах. Від цього залежить їхнє життя і здоров’я. Небезпека може ховатися усюди, - розповідає пан Дмитро.

Бійці наліпили сімсот вареників

Бійці батальйону «Тернопіль» базуються в лисичанському райвідділку міліції, ночують у спортзалі. Там утеплилися, як могли, але температура в приміщенні змушує ходити в теплому одязі і взутті. Сплять бійці просто на підлозі у спальних мішках. Мають імпровізовану їдальню, готуванням їжі займається повар, але хлопці теж долучаються до процесу.

– Я намагаюся зробити так, щоб харчування у бійців було збалансоване. Їм і так нелегко на патрулюваннях і нічних чергуваннях, тому дуже важливо, щоб вони споживали смачну домашню їжу, – каже помічник командира з матеріального забезпечення батальйону.

Дні народження хлопці святкують скромно, зазвичай пригощаються випічкою, купленою у місцевій пекарні. М’ясних смаколиків час від часу «підкидає» місцевий фермер, який забирає для свого господарства відходи з кухні батальйону.

Одного разу пан Дмитро організував приготування вареників. Рецепт розказала по телефону дружина. Їсти вареники хотіли усі бійці, натомість ліпити вміли тільки двоє. Але процес так добре пішов, що хлопці приготували близько семиста штук смаколиків з картоплею та сиром. Ті, хто не вмів готувати смаколики, повернувшись додому, порадували дружин і мамів новими кулінарними навичками. Бійці, яким передали вареників на блокпост, були дуже приємно здивовані, адже на чергуванні хлопці їдять сухпайок. На 12 годин служби десятьом воякам видають 2 банки згущеного молока, 2-3 банки тушонки, казан з макаронами або кашею, печиво, хліб і гарячий чай у термосах.

Завдання номер один - побороти холод

– З настанням холодів ситуація з матеріальним забезпеченням наближається до критичної. Річ у тім, що у нас є теплі зимові куртки, але немає теплих штанів, взуття, комбінезонів, термобілизни. Мають теплий комплект ті, хто сам собі його купив, але зробити це багато бійців не мають змоги. Наприклад, термобілизни потрібно хоча б два комплекти, адже вона є двох видів: для тих, хто рухається, і для статичного перебування. Хлопці можуть цілий вечір і півночі патрулювати місто, а можуть цілий день сидіти на блокпосту. Тому білизна потрібна різна, - розповідає Дмитро Гайтко.

Потрібні батальйону і медикаменти від грипу та простуди.

– Ми будемо воювати і без теплого одягу, але з ним не те, що комфортніше, а результативніше. Якщо хлопці почнуть відморожувати собі руки, ноги, хворіти, результати служби добрими не будуть. Нагодований та зігрітий вояк задачі виконуватиме якісніше і швидше. Зараз завдання номер один – боротьба з холодом, – каже боєць.

Допомогти бійцям «Тернополя» можна через логістичний склад допомоги армії, «Самооборону» чи церкви. Пан Дмитро каже, що волонтери багато в чому допомагають батальйону і без них важко уявити будні бійців на Сході.

– Ми принципово не беремо грошей у людей, щоб ніхто нас не звинувачував у наживі. Якщо хтось хоче допомогти, кажемо, що саме нам потрібно і де це можна купити. Зараз, скажімо, шукаємо спонсорів, щоб оплатити взуття, яке погодився нам пошити один з виробників. Для цього потрібно 40 тисяч гривень, - розповідає помічник комбата.

Батальйону «Тернопіль» у Тернополі не знайшлося місця

Є у «Тернополя» ще одна серйозна проблема: їм не знайшлося місця у рідному однойменному місті. Підрозділ не має бази для навчання і проживання бійців. Раніше хлопці базувалися у підвалі одного з райвідділків, який постійно затоплювало. Тепер же там грибок, сирість, волога, холодно: перебувати в таких умовах не можливо. Тож не тернопільські хлопці знімають квартири за свої кошти.

Нині у розпорядженні батальйону - два невеликих склади з речовим майном і один – більший – для продуктів. Навчання проводять на полігоні, в парках. Проводити класні заняття взагалі нема де, а вони теж необхідні. Тим більше, що батальйон постійно поповнюється новачками.

Цю проблему намагалися вирішити, поселивши бійців у приміщення військової частини на вулиці Дубовецькій у Тернополі. Але оскільки підрозділ належить до МВС, а не Міністерства оборони, виникли труднощі і дозволу на це правоохоронці не отримали. От і виходить, що в Лисичанську батальйон має хоч якусь базу, а в рідному Тернополі він - як безпритульний: не має де жити, вчитися і боїться приходу зими.