«Бомбили по страшній силі. Снаряд попав за метр від мене», – що розповідають тернопільські бійці, які повернулися із зони АТО

Їх чекали і вони повернулися. Воїни, які оберігали найгарячішу точку на Сході, цих вихідних повернулися додому. Зі слізьми щастя на пероні Тернопільського вокзалу їх зустріли рідні та друзі.

 «Всім, хто мене знає. В першу чергу, дружині, дітям, мамі своїй, всім родичам, всім друзям, всім сусідам шлю вітання. Чекайте. Я скоро приїду в відпустку ненадовго», – ще кілька днів тому він просив чекати його. Сьогодні ті, кому він тоді передавав вітання, зустріли воїна на пероні вокзалу. Дружина та сини Ігоря Войцехівського не стримують радісних емоцій.

ОЛЬГА ВОЙЦЕХІВСЬКА, дружина бійця АТО: «Нам було легше, бо ми родина: його мама і діти, і я – нам якось було легше психологічно, бо ми один одного підтримували, а він був один, йому тяжче було. Але з дзвінками, з листами, діти писали листи, якісь передачки – йому дуже було приємно і дочекались ми тата».

МАКСИМ, син бійця АТО: «З артилерії стріляв. – За тата хвилювався? – Так. – А мамі допомагали, хлопці, поки тата не було? – Помагали. – Вони ж воїни».

Сам чоловік розповідає, хоч додому і хочеться, там бійці відчувають себе потрібнішими. Воювали на передовій у Пісках, за кількасот метрів від Донецького аеропорту.

ІГОР ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ, боєць АТО: «В нас буває так не вистачає озброєння, не вистачає набоїв, але ми воюєм. В нас можуть бути проблеми з харчуванням, але ми воюєм. В нас може бути проблема з формою, але ми все одно воюємо. Для нас немає значення великого – привезли нам щось чи не привезли. Головне, що ми воюєм».

Як розповідають воїни, основне з їхніх завдань – бити по важкій техніці, передає ІНТБ. ЮРІЙ ЗАБЛОЦЬКИЙ, боєць АТО: «Бомбили по страшній силі. Навіть снаряд попав десь за метр від мене, то була контузія. Кожен день хотілося повернутися. Але я вам чесно скажу, вже через 2-3 дні ті всі хлопаки будуть хотіти поїхати назад. Бо там дійсно чекають, там тяжко, там дуже багато роботи для нас».

Найбільшу підтримку на лінії фронту, розповідають бійці, мають від людей. Допомагають морально і матеріально не лише рідні та близькі, а й волонтери.

ЮРІЙ ЗАБЛОЦЬКИЙ, боєць АТО: «Тільки ви, тільки близькі і тільки волонтери. Волонтерам – надзвичайно велика дяка. Все, що на нас, все, що ми з’їли, все, чим ми стріляємо – це все їхня робота».

Одна з волонтерів – медик із Тернопільщини Марина Дідух не раз рятувала хлопців від поранень. Побачивши війну на власні очі, каже, страх зникає.

МАРИНА ДІДУХ, медик АТО: «Змінились люди. Мені здається, що от з кожним днем, бачачи новини, дивлячись, що робиться, свідомість людей міняється, люди міняються. Не страшно зовсім. Тому що я знаю свою мету, знаю, що я там роблю, і не страшно зовсім. Дівчатка, я хочу до своїх хлопців ще трошки».

Сьогодні вони тішаться хвилинами, проведеними з найріднішими. А вже за кілька днів знову візьмуть до рук зброю і підуть битися за те, що для них найцінніше.