Врятований з полону 27-річний Олександр Пронько: “У мене футболка від крові не висихала”

Двадцятисемирічний Олександр Пронько за останній рік вже двічі був на волосині від смерті. Перший раз – кривавого 20 лютого, коли беззбройних людей на київському Майдані розстрілювали снайпери.

Дерев’яний щит, яким прикривався, від кулі не захистив. Якоїсь хвилини відчув страшний біль в коліні. З рани бухнула кров. Друзі витягли його із зони перестрілки і передали в руки лікарів, які надали першу медичну допомогу. Лікувати пораненого привезли в Тернопіль.

Коли знову зміг ходити – почав шукати роботу. Сторожував, працював на ремонтних роботах. А восени, після телефонної розмови з хлопцями, яких пам’ятає з Майдану і які тепер воюють в батальйоні «Азов», вирішив їхати до них – в зону АТО. Волонтером.

- Хотів допомогти. Не міг залишатися тут і жити, як раніше, коли ті, з ким стояв на Майдані, нині на передовій, – розповів Сашко.

18 вересня він виїхав поїздом до Маріуполя, звідти до Волновахи. Далі автобусом планував добратися ближче до «гарячої точки» – міста Дебальцеве, де стоять блок–пости сил АТО. Але не доїхав, пише газета Свобода.

- Автобус зупинили бойовики так званої ДНР для перевірки документів. Коли побачили мій паспорт з тернопільською реєстрацією, скомандували: «Виходь!»

До речі, до революції Гідності Олександр проживав у місті Новомосковськ Дніпропетровської області, де мешкали його прийомні батьки. У Києві на Майдані його паспорт згорів разом з палаткою. Новий документ йому вручили вже в Тернополі.

«Куди їдеш?», – верещали ДНР-івці. «До дівчини», – кажу. Мене обшукали і у внутрішній кишені куртки знайшли майданівське посвідчення, а в рюкзаку камуфляжні штани і берці. Після цього вони зовсім озвіріли. Побитого, закривавленого забрали в місцевий райвідділ міліції, де продовжили допит. Вимагали зізнатися, що я засланий шпигун, корегувальник вогню, що співпрацюю з українськими добровольчими батальйонами, вимагали інформації про них. Одягали на голову пакет, душили, стріляли під ноги і над головою. Добу провів в камері, де сиділи також місцеві цивільні, яких затримали як «підозрілих» або й зовсім без причини. Спали на голій цементній підлозі. З райвідділу з мішком на голові мене доправили в підвал колишнього СБУ в Донецьку. Знову допитували: хто, звідки, де народився, як потрапив в Донецьк… Знову били. У підвалі, де я сидів, тримали також своїх бойовиків– порушників. Приміром, хтось автомат загубив, чи напився… Налаштовані «сусіди» були агресивно. Називали «укропом», кричали, що ненавидять майданівців: «Ви в нас каміння кидали, коктейлі Молотова, палили нас…» І постійно погрожували, що відправлять на той світ.

Олександру і зараз важко це згадувати. Але спогади повертаються.

- На допитах мені казали, що піду під трибунал. Це означало – розстріл. Я мовчав. Мовчанка була моїм єдиним захистом. Бо що не слово – то удар. Там били всіх, а особливо жителів Західної України. Вночі в камеру заходили охоронці і лупцювали палками першого, хто потрапив під руку. Били по голові, ламали ребра… На моїх очах якогось в’язня забили до смерті. Заснути не вдавалось і через тисняву. Нас було семеро в тримісній камері. Прилягти ніде, могли тільки сидіти навпочіпки. Їсти давали один раз на день – кашу і хліб. І в туалет виводили один раз. Ложку і миску вирізав з пластикової пляшки. Самому не вірилося: невже таке відбувається тут і тепер, в Україні? Наче до якихось зомбі потрапив, у яких ні жалю, ні співчуття. Надія, що вийду звідти живим, гасла з кожним днем. Після побоїв дуже боліли ребра, голова.

- У мене футболка від крові не висихала, бо щоразу били доти, доки кров’ю не заллєшся, – згадує Олександр.

Допити тривали два місяці. Потім хлопцю оголосили вирок: 30 діб госпробіт.

- Був ще варіант: ДНР-рівці пропонували залишитися у них так званим волонтером, але при цьому не приховували, що видадуть зброю і відправлять на передову. За відмову від участі в бойових діях – розстріл. Я сказав, що зброю до рук не візьму. Копав окопи, пісок в мішки насипав, машини з хлібом та іншими продуктами розвантажував. Іноді робота тривала з 6 ранку до 2 ночі. Я вже не вірив, що мене відпустять через 30 діб. Адже ставлення було, як до ворога або раба.

- Чи спілкувалися ви з кимсь?

- Ні. Мовчав і прислухався до того, що говорять навколо. Здивувало, що для багатьох у Донецьку війни наче й нема. Про те, що когось убило, осколками посікло, чи будинок снарядом рознесло, розповідали як про щось буденне. Рух на вулицях жвавий, багато машин. Дорогою на роботу бачив також танки. Вони та ще артилерійські залпи і чужі прапори над ДНР-івськими блок–постами нагадували про війну. Люди ж налаштовані по-різному. Комусь те, що діється, не подобається, але говорити про це вголос бояться, щоб не опинитися в катівні, хтось хотів би виїхати, та нема можливості, а хтось планує жити «під ДНР».

Вийти на волю Олександру допоміг інший полонений.

- Він мій тезка, теж Олександр, донеччанин. Його затримали на ДНР-івському блок–посту, коли віз гуманітарну допомогу, і як «підозрілу особу» відправили в підвал колишнього СБУ. Але підстав звинуватити чоловіка в антипатії до ДНР не знайшлося. Згодом його відпустили. Коли прощався, пообіцяв, що повідомить про мене в Київ і спробує допомогти. Як це йому вдалося – не знаю, але спроба виявилась вдалою. 6 листопада прийшов охоронець, скомандував: «Виходь!» Коли випускали, підписав папірець, що особисті речі отримав і претензій не маю. Про те, що рюкзак мені віддали порожній – навіть не заїкався. На вулиці чекав незнайомий чоловік, як з’ясувалось, адвокат, який відвіз мене до автовокзалу і купив квитки до Красноармійська, а звідти до Дніпропетровська нас уже супроводжували українські силовики.

Олександр повернувся до Тернополя. І тільки тут повірив, що йому пощастило вдруге: він вижив в полоні.

Я зустрілася з ним у лікарняній палаті. Після усього пережитого хлопцю знадобилась допомога медиків. А ще він мусить адаптуватися до мирного життя.

- Після побаченого на сході тут, у Тернополі, незвично спокійно. Нема людей з автоматами в камуфляжній формі, не чутно вибухів. Там я щомиті чекав, що отримаю кулю чи загину від снаряду. Від відчаю рятувала щоденна молитва.

Після двох місяців перебування в екстремальних умовах, де Олександр бачив кров, біль і смерть, йому заново доводиться звикати до тиші і мирного життя. І набиратися сил.

- Поранене на Майдані коліно все ще поболює. Ходжу, накульгуючи. ДНР-рівці, коли били, пошкодили носову перегородку. Ребра теж ще болять. Лікарі призначили повне обстеження, щоб переконатися, що з внутрішніми органами все гаразд.

Запитую про плани.

- Вилікуюся, піду працювати. Може, знайду роботу за спеціальністю. Я закінчив ПТУ, маю фах плиточника- облицювальника.

Олександр – сирота. Розповідає, що до 4 років жив у дитячому будинку, потім його всиновило подружжя з Дніпропетровщини, але, мабуть, справжніми батьками для хлопчика прийомні мама і тато так і не стали. Своє дитинство він згадує неохоче.

Прийомний батько помер у той самий день, коли Олександра звільнили з полону – 6 листопада. На похорон не встиг, бо довідався про смерть лише 8 листопада, повернувшись до Тернополя. Зійшов з поїзда, ввімкнув мобільний телефон і побачив сумне повідомлення.

Олександр вдячний волонтерам, зокрема директору благодійного фонду «Вікно життя» Ірині Жигуновій, яка після Майдану допомагала йому і з роботою, і з житлом, і нині не залишає без підтримки. Поки такі небайдужі люди поруч – Сашко не втрачає оптимізму.

Врятований з полону 27-річний Олександр Пронько
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Так, протягом останніх двох років в Тернополі діє проект «Рандей», учасники якого щосуботи збираються разом, щоб позайматися спортом та здійснити ранкові пробіжки. Любителів пробіжок не зупиняють навіть несприятливі погодні умови, такі як: дощ, сніг та тумани. Завдяки створенню клубу найсильніші спортсмени зможуть представляти область та Україну на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Повідомляє «Тернопільська область онлайн». Учасники «Рандей» заявляю...
Суспільство
Ключі від квартири, придбаної коштом держави, 22 жовтня отримала 20-річна Олена Піх у Теребовлі. Дівчина перебувала на обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов.   «Вперше за останні роки держава виділяє кошти для забезпечення житлом дітей-сиріт та допомоги багатодітним сім’ям. Якщо торік на ці потреби в область було спрямовано 3 млн 800 тис. грн, то цьогоріч субвенція з держбюджету становить 7 млн 60 тис. грн. За ці кошти для шести осіб з числ...
Кримінал
Крадіжку грошей інкримінують працівники Козівського відділення поліції мешканцю селища Козлів. Чоловік викрав 1100 гривень у знайомого. У компанії потерпілий та підозрюваний розпивали алкоголь. Коли потерпілий вже добряче захмелів, добрий знайомий вирішив покористуватися його карткою. Спритно витяг її з кишені куртки. Почекавши декілька днів, легко зняв готівку, бо ж безпечний власник записав код доступу на папірці, у який і загорнув картку. Уникнути відпо...
Суспільство
У неділю, 21 жовтня, команда «Дизель-шоу» випустила відео-реквієм в пам’ять про Марину Поплавську. Ролик з’явився на сторінці в Instagram. «В будинок до кожного, хто хоч раз посміхнувся, дивлячись на неї на екрані або на сцені — прийшла велика біда. З життя пішла яскрава зірка гумористичного жанру, вчителька, людина з великої літери, вірна подруга, красива жінка — Марина Поплавська. Її життя обірвалося трагічно і безглуздо», — з сумом констатували в «Дизел...
Кримінал
У вчиненні серії крадіжок співробітники Гусятинського відділення поліції підозрюють 18-річного уродженця району. Підозрюваний, будучи неповнолітнім, неодноразово потрапляв в поле зору правоохоронців за вчинення майнових злочинів. Тепер він фігурант нових кримінальних проваджень, розпочатих за трьома фактами скоєних ним крадіжок. Об’єктами збагачення юнак обрав магазини та складське приміщення, де не було будь-яких засобів захисту.  Перед тим, як вчинити кр...
Суспільство
У Тернополі гостро стоїть проблема ігрових закладів, які знаходяться у житлових будинках. Так звана "Національна Лотерея" створює дискомфорт мешканцям багатоповерхівок, оскільки, часто там збираються неповнолітні, які влаштовують дебоші та розпивають спиртні напої. Гральні заклади нібито перевіряють, чи діють вони в межах законодавства, але як стверджує голова ГС "Рада голів ОСББ міста Тернополя" Сергій Лупак, патрульна поліція майже не слідкує за такими с...
Екологія
У Головному управлінні Держпродспоживслужби в Тернопільській області завіряють жителів Тернополя та власників домашніх собак – епідемії немає. А повідомлення про епідемію чумки у Тернополі, що поширюється в соцмережах – неправдиве (https://www.facebook.com/groups/150039262328621/permalink/246784805987399/). «ПОВІДОМЛЯЄМО, що станом на 22.10.2018року місто Тернопіль є благополучним щодо чуми м’ясоїдних (собак), а також гепатит, ентерит, аденовірус, лептоспі...
Суспільство
В селі Городниця Гусятинського району у власному будинку скоїв суїцид шляхом повішання чоловік 1932 року народження.  Як повідомляє "ilikenews", тiлo чoлoвiка було передане на рoзтин. У пoлiцiї пiдтвeрдили, щo цe нe була насильницька смeрть. Нагадуємо, що впродовж січня – серпня 2018 року чисельність населення на Тернопільщині зменшилася на 4189 осіб. Чисельність наявного населення в області, за оцінкою, на 1 вересня 2018 року, становила 1048,1 тис. осіб,...
Суспільство
47-річний Едуард Попович розбився, впавши з новобудови з висоти 10 поверху на дашок 3 поверху. Від отриманих травм чоловік загинув на місці події. Сиротами залишились четверо дітей, один з синів – з інвалідністю, пише 20 хвилин. - Нещасний випадок трапився 20 жовтня близько 13.30, - повідомив начальник відділу комунікації головного управління Нацполіції в області Сергій Крета. – До поліції надійшло повідомлення від лікаря бригади швидкої допомоги. На місце...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!