Хвиля волонтерства заполонила Тернопільщину

І це дуже-дуже добре, адже завдяки небайдужим людям здобувати перемогу над агресором на Сході значно легше. Вони – люди різного віку, статі, національності, вірувань і статків. Вони об‘єдналися спільними прагненнями за волю, за дійсну незалежність України, а не лише на папері. Про одну таку групу людей-патріотів, теребовлянців і не тільки, переважно підприємців, і йтиме мова.

Що було першопричиною згуртування цих людей? Усе виявилось напрочуд простим: їх друг дитинства, однокласник і спільний товариш, офіцер запасу пішов добровольцем на війну. Згодом з’ясувалося, що бійцю та його бойовим побратимам в умовах ведення війни потрібно безліч речей, окрім зброї, яку ще так-сяк постачає Міністерство оборони, пише Номер один.

От і почали зі спільної згоди товариші-волонтери постачати все необхідне для вояків. Це насамперед медикаменти – кровоспинні імпортні засоби, обезболюючі, інші; засоби особистої гігієни та захисту, теплий одяг та взуття, різноманітні харчі, цигарки, навіть природні вітаміни, лазерний далекомір, позашляховик, газові пальники, фільтри водяні і багато іншого. Не лише в Україні, у всіх куточках світу вони шукають необхідне, ретельно підбираючи кожну річ. До прикладу, збирали черевики у США, камуфляжні штани - в Польщі, термобілизну - в Іспанії, маскувальні костюми - в Італії. Витрачені кошти привселюдно детально перераховують на сторінці у «Фейсбуці», дають звіт про кожну використану гривню, вказують прізвища благодійників. Цих людей доля розкидала по всьому світові, та є в них усіх спільне - Батьківщина. Ось їх імена: Роман Підпиригора (Італія), Ігор Буката (США), Роман Буката (Ізраїль), Андрій Копчак (Німеччина), Руслан Троїцький (Теребовля), Петро Бліщук (Польща), Наталія Фриз (Тернопіль), Роман Палчинський (Київ), Владислав Мрух (США), Руслан Майовецький ( США), Володя Заранок (США), Сашко Здоровань (Теребовля) та багато інших. Майже за півроку ними зібрано близько 100 тисяч гривень.

Окрім того, в соціальних мережах вони розповсюджують звернення до українців в усьому світі. Ось його зміст, який зачіпає до глибини душі: «Що саме і скільки Ви готові віддати за те, щоб до вас не прийшла війна, щоб одного дня чи ночі після обстрілу міста, нехай Бог милує, не побачити зруйнованим артилерійським снарядом Ваше помешкання, на яке по копійці збирали половину свого життя, покаліченими чи вбитими близьких, друзів, сусідів, просто знайомих людей? Скільки Ви готові заплатити за те, щоб сонячного ранку, як зазвичай, обійняти рідних, у теплі й затишку, а не в мокроті й холоді підвалу, поснідати та попрямувати по особистих справах? Яка ціна за можливість насолоджуватись звичним, до якого так звикли, повсякденним життям? Важко відповісти на ці запитання одразу? Візьміть час на роздуми. Щоб краще думалось, вийдіть на свіже повітря, візьміть лопату і поїдьте за місто в поле, там вирийте землянку і поживіть хоч би тиждень. Не кожного дня маючи можливість розвести вогонь, щоб приготувати їжу, через те, що вас може застрелити снайпер, добряче спітнівши і забруднившись, не мати можливості помитися та попрати особисті речі тому, що води залишилось на декілька ковтків і не відомо, коли вона з’явиться, бо вже декілька днів вас оточують вороги. Коли зголоднілими і втомленими захочете відпочити, зручно вмощуючись на сиру земельку спробуєте заснути, то будьте певні, не дадуть вам цього зробити холод і польові миші. А ще ж у зоні бойових дій є мінометний, гарматний обстріли, обстріл системою «Град», снайпери, диверсійні ворожі групи і просто дощ, сніг, мороз, коли немає можливості вдягнутися у тепле. Відповідати на запитання почніть тоді, коли повернетесь у Вашу неушкоджену оселю, відмиєтесь, зігрієтесь, вмоститеся на зручній канапі з горнятком гарячого чаю і пригадаєте все».

Багато незнайомих людей відгукнулися, взяли участь у святій справі й тепер вони вже знайомі, друзі, роблять спільно конкретні справи. Перебуваючи у відпустці, їх товариш, що воює на передовій, сказав: «Ми стали менш вибагливими, ми переоцінили минулі цінності й тепер знаємо: дружба - понад усе, за неї, як і за Україну, кожен з нас, не задумуючись, віддасть найцінніше, що є в кожної людини – життя». Іще цей офіцер розповідав, що надлишки харчів, одежі, іншого з того, що передають волонтери, вони, воїни передової, віддають «дітям підземелля». Так висловився офіцер, а насправді то не лише діти, а й жінки, старші люди, які ховаються у підвалах, погребах від російсько-сепаратистських артобстрілів, багато з них там живуть тепер постійно, бо втратили житло, рідних, близьких...

Ця волонтерська група тісно співпрацює з волонтерами з ГО «Теребовлянська вежа», вони не один раз ставали один одному в пригоді за часів війни. У нас є чудові люди, які воюють на фронті, у нас є чудові люди, які їм допомагають, і завдяки саме спільним зусиллям ми кожного дня наближаємо перемогу. Гуртуймося, браття й сестри, бо лише в єдності наша сила!