Щасливі і багаті українці

Більшість населення в нас так і не сягнула середнього рівня забезпеченості, - повідомляє "Дзеркало тижня". -  Пік бідності в українському суспільстві був 1998 року. Тоді 52% населення визнавали, що їм бракувало грошей навіть на їжу. У грудні 2010 року на їжу не вистачало 13,7% опитаних, а на березень 2011-го їх побільшало до 17,5% (через недавнє підвищення цін). Кількість тих, кому не вистачає на їжу, за минулих півроку зросла до 17,5%, водночас знизилася (з 7,1 до 4,9%) кількість тих, хто може дозволити собі купувати деякі дорогі речі (такі як телевізор або холодильник), але не може купити все, що захоче. А кількість тих, хто може купити все, що захо­че, зменшилася з 0,2 до 0,1%.

Виявляється, 43,6% тих, кого можна умовно зарахувати до середнього класу, мають ви­щу освіту і 24,8% — середню спеціальну. А серед бідних 35,1% — із середньою освітою, 24,4 — із середньою спеціальною і 12,7% — з вищою. До того ж у середній клас потрапило 26,7% спеціалістів із вищою освітою та 11,2% підприємців. Серед бідних їх виявилося, відповідно, 2,9 й 0,3%.

На запитання: «Як би ви оцінили політику влади загалом?» бідні і представники середнього класу також відповідають по-різному. Негативно оцінюють її, відповідно, 20,5 і 27%, а в основ­ному позитивно — 8,1 та 4,3%.

Загалом, задоволені своїм здоров’ям 27% бідних і 78% представників середнього класу. А в інших категорій із різним рівнем забезпеченості — проміжне становище між ними.

24% бідних заявляють, що однозначно щасливі, а якщо додати до них тих, хто швидше щасливий, ніж нещасливий, — отримаємо 40%. Але серед тих, хто може купувати собі майже все, щасливі 94%! В нас без варіантів: чим вищий рівень забезпеченості, тим більше щастя в житті.

За дослідженнями World Values Survey, найщасливіші люди живуть у Нігерії, Мексиці, Венесуелі, Сальвадорі, Пуерто-Рико. Загальний показник щастя, задоволення життям дорівнює відношенню забезпеченості людини чимось до бажань. Очевидно, в цих країнах запити населення доволі низькі.

Цікаво, що сімейні цінності для бідних (за них висловилося 29% опитаних) мають нижчу вартість, ніж для середнього класу (53%). Це і пригнічення, і сублімація, і раціоналізація. Так, людина, яка любить гроші найбільше за все, але не в змозі їх заробити, вважає, що на першому місці в неї виключно духовні цінності (як у байці про «зелений виноград»).

До «непрактичних сфер» переходить дружба. Її вважають цінною для себе 0,6% бідних і 4% представників середнього класу.

Ще для наших людей малоцінною є робота, — за неї висловилося 7,4% бідних і 10% представників середнього класу.