Волонтери з Тернопільщини вирушають у зону АТО цілими колонами

Діти зі Сходу вперше пізнали чари cвятого Миколая від волонтерів Теребовлянщини.

Останнім часом теребовлянські волонтери вирушають у зону АТО до воїнів-земляків цілими колонами. Так наприкінці грудня минулого року виїхало 11 чоловік трьома бусами і джипом (їх буквально напередодні «пригнали» з Польщі), під стелю завантаженими подарунками до свят Миколая, Нового року й Різдва Христового.

Вони везли своїм 50-ом підопічним стандартні харчові подарунки, куди входили: невеличкі обереги, виготовлені дітьми, цукерки й печиво, цитрусові, мед, варення, кульок куті, пачка маку, смалець, сало, макарони, мариновані огірки й помідори, цибуля і часник, чай та кава. А волонтери зі штабу помочі підготували іменні ящики та мішки з одягом (кожен подарунок був підписаний), наповнені зимовими шапками, балаклавами, теплими шкарпетками, спідньою білизною, рукавицями, приборами для гоління, милом, зубними пастою і щітками тощо. Поряд з тим доправляли й особисті замовлення воїнів. Це посилки і листи від рідних, дещо з військової амуніції, обігрівальні пристрої, медикаменти, запчастини та інструменти до авто, цигарки і багато іншого. Дехто замовляв навіть пиріжки домашньої випічки й вареники з голубцями («так скучили за ними»), пише «Номер один».

Поміж свого гурту волонтери заздалегідь визначили керівників трьох груп по кожному маршруту. До міста Щастя подалася група на чолі з Миколою Шевчуком, у Лисичанськ групу очолив Михайло Самець, а у Дебальцеве – Олег Уруський. Керівники груп мали інформацію про дислокацію кожного воїна-земляка й тримали з ними контакт. Тому більшості з них і вдалося вручити особисто подарунки до свят, іншим – передали через товаришів. Волонтерам дякували за надзвичайну турботу Іван Федорович з Гайворонки, Сергій Пахомов й Ігор Каршневич з Підгайчиків, теребовлянці Ігор Кожушко та Ярослав Паславський, «айдарівський» кухар з Боричівки Артур Буков на прізвисько «Циган», Степан Квіс, який несе службу в передмісті с. Половинкине, та багато інших вояків-теребовлянців.

Добираючись до кінцевого пункту призначення, волонтери минали багато поселень. У кожному селі та містечку хлопці зупинялися, коли бачили якихось людей з дітьми, і вручали їм подарунки від Миколая.

– Раніше люди сахалися від нас, тікали, зустрічали вороже, тепер перші контакти також дещо насторожені, але змінився народ у кращий бік, – розповідає Микола Шевчук. – Дорослі при перших наших словах відразу заспокоювались, навіть посміхалися. А от малі дітки дивилися з-під лоба, мов на якихось іноземців, і батьки чи родичі їм перекладали російською, чого ці дяді до них звернулися. Дивно було усвідомлювати, що про святого Миколая жодна дитина в цьому регіоні ніколи не чула, а з дорослих – окремі люди.

Тому волонтери коротко розповідали про свято Миколая, дорослим повідомляли, де знайти інформацію про нього, а дітям, окрім подарунків, дарували ще й книжечки для дошкільного і підліткового віку на українській мові. Малеча дивувалася, що цей загадковий Миколай (не Ніколай!) тишком ставить дітям і дорослим подарунки під подушки вночі, перепитували і знову дивувалися. Вони ж знали до сих пір лише Діда Мороза й подарунки під ялинкою. І так виходить, що весь Схід до війни був інформаційно ізольованим, менш цивілізованим, лише тепер тут люди пізнають Миколая. А поряд з ним - Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку, ким насправді були С. Бандера і його соратники, за що вони боролися і ще масу всього українського, досі незнаного. Тільки дуже шкода, що для прозріння людям, і то ще не всім, доводиться проходити через ріки крові, зруйновані домівки, спалену землю, тисячі смертей. Шкода особливо діток, у них і погляди вже якісь не дитячі, суворі, зболені, залякані… Треба було бачити, як тішилися бабусі й дідусі, молоденькі мами тих діток, які боязко, невпевнено та з посмішкою брали в руки ті особливі, небачені досі подарунки. А тут ще й слова звучали мелодійною мовою: «До вас у гості завітав святий Миколай із Західної України, з княжого древнього граду Теребовлі, якому вже близько 1000 років, що на Тернопільщині! Миколай переживає за Марусю (називалось ім‘я дитини) з Шульгінки (вказувалинаселений пункт звідки дитина) і від нині буде завжди опікуватися тобою. Він бажає всім дітям і людям Донбасу миру, доброї долі, щастя і здоров‘я, дружби і любові до ближнього, та найбільше – Божого благословення!»

Волонтери з попередніх поїздок знали, що у Щасті є інтернат для дітей-сиріт, яким вони також заготували подарунки. Знайшли його, та, на жаль, дітей уже вивезли в більш спокійні місця, проте 20-30 діток з 2-3 педагогами таки залишили, і перебувають вони при військовому шпиталі. Тож волонтери й вручили тим діткам подарунки від Миколая.

На зворотному шляху заїхали ще в один шпиталь, у містечко Сватове, бо треба було звідти забрати земляка додому. Всередину пропустили лише одного – керівника групи волонтерів Миколу Шевчука. Чоловік вийшов звідти дуже вражений, казав, що побачене нагадує йому, скоріше, сон: «Жах, просто жах! Молоденькі хлопці, старші чоловіки. Я ще таких ран не бачив і не думав, що такі можливі. Більшість поранених замотані у бинти, як мумії. Дивно, як там працюють лікарі, медсестри, дивлячись на усе, їм же доводиться ті рани зашивати, скріплювати кістки. Та вони, як і пошматовані наші бійці, всі – герої!»

Так, всі вони герої! Ця війна породила безліч героїв, відомих на всю Україну і невідомих. А вам, волонтерам від Бога, Оксані Стадник, сім‘ям Заноз та Кривінських, Ігорю Козаку, Любомиру Заверусі, Володимиру Гогусю із сім‘єю, братам Якимикам, сім‘ї «Соловейка», Тарасу Конону, Михайлу Небоженку, Михайлу Дацківу, Антоніні Хабурській та ще пів-Теребовлі низький уклін до землі і всезагальна шана від Теребовлянщини, Тернопільщини, всієї України!