Тернопільський парк Національного відродження: інша незалежність в окремо взятій громаді під вибірково пильним оком (фото)

В парку Національного відродження я не була дуже давно. Залишився дуже неприємний осад після одного випадку.
…Того недільного дня  наші діти каталися на атракціонах і сміялися з висоти оглядового колеса, а ми радісно махали їм знизу руками. Раптом моєму чоловікові стало погано (відразу зауважу, що він не вживає алкоголю, і причина була в хворобі).  Йому прийшлося лягти на найближчу лавочку, я сіла поруч і підтримувала голову, намагалася якось допомогти, але не привертати зайвої уваги, була у розпачі.
Уявіть собі наше здивування, коли за хвилину до нас підійшли двоє чоловіків, представилися працівниками парку і… звинуватили нас мало не в розпусті!  Мовляв, як ми сміємо таке собі дозволяти! Це ж громадське місце! Як нам не соромно! Чим це ми тут займаємося!
Мої спроби пояснити ситуацію були невдалими, працівники парку обурювалися, слова їхні були несправедливими і принизливими, але ми змушені були дочекатися дітей. Хтось з перехожих порадив піти до джерела, до води, але йти чоловіку було важко, ми посиділи на лавці ще декілька хвилин і помалу повернулися додому.
Настрій був вкрай зіпсований. Потім, коли оговталася від неприємних подій, заспокоювала себе тим, що в парку все ж таки працюють пильні люди, слідкують за порядком. Повз них, напевно, і муха просто так не пролетить.
Проте в парк більше не ходили – заважав якийсь внутрішній бар’єр, а подолали ми його лише днями, коли відвідали Співоче поле.
Попри усі барви і мелодії того свята не змогли оминути увагою садибу в центрі парку - скандальнозвісну «капличку». Відразу  скажу, що капличкою це назвати вже важко – солідні будови, зроблено не на 10 років, не на 20… Десь там, в глибині, за добрими мурами, б’є джерело, до якого пересічним тернополянам тепер зась. Кажуть, що ця будова, як і ця громада – нелегальна, офіційних дозволів не має. Але роботи не припиняються і зараз – розбудова триває.
Кажуть, відповідальні особи розводять руками, а тернополяни обурюються «сектантами», але  нема на то ради – здається, там, за мурами, інша незалежність в окремо взятій громаді.
І надпис - спочатку французькою, а вже потім рідною, українською мовою, про щось-таки й говорить. А купки колоритних суворих бабусь у хустинках - це так, антураж. Бабусі навряд чи знають французьку...
Не мені про то судити. Я знаю, що руйнувати храми – це гріх, та й просто зруйнувати таку ошатну будівлю і впорядковану територію шкода.
Але ж є правове поле. І є ті, хто стоїть на сторожі інтересів тернополян. Є, врешті решт, ті двоє пильних працівників парку, які вичитували нам про порушення правил відпочинку в громадському місці, стерегли парк від будь-яких порушень. «Капличка» виникла не за одну ніч,  мур постав не одного чудового ранку.
Очевидно, що це все відбувалося під чиїмось пильним оком. Під дуже вибірково пильним оком.