16:25, 19 вересня 2011 р.
В незалежній Україні зникне кіно?
"Країна стає незалежною, а кіно пропадає" - заявив відомий український актор театру і кіно Остап Ступка.
Українська школа кінематографу – це окреме, яскраве і неповторне явище світової культури. Імена Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука знали, знають і знатимуть в усьому світі. Але вони – вже історія... А от сучасне українське кіно переживає не найкращі часи. Про те, чому все так, як виправити ситуацію і чи може Україна заявити про себе у світовому кінематографі, в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповів відомий український актор театру і кіно Остап Ступка.
- Остапе Богдановичу, зовсім недавно Україна святкувала День українського кіно. Скажіть, будь ласка, на Вашу думку, сьогодні це свято чи поминки?
- Поминки чи свято? Навіть не знаю… Скажу так: дуже хочеться вірити, що це все ж свято.
- Не мені Вам розповідати, у якому стані сьогодні сучасне українське кіно. Чому все так сумно?
- Розумієте, кіно потрібна підтримка, державна підтримка. На одних спонсорських грошах далеко не заїдеш. Щоб далеко не ходити, давайте подивимося, як йдуть справи у наших сусідів, у Російській Федерації. Там є державна програма, Фонд підтримки кінематографії РФ.
Я знаю, що і у нас почали приділяти увагу кінематографу на державному рівні: Кабінет Міністрів України виділив сім мільйонів гривень на створення і розповсюдження національних фільмів. Хтось казав, що буде більше – 150 млн, але і ці сім – уже щось. Принаймні, можна знімати. Так що надія є, і національне українське кіно буде.
- Ви згодні, що для більшості українців «кіно» – це «мильні опери», дешеві детективні серіали, екшени і блокбастери без сюжету і моралі?
- Можливо, для молодого покоління так воно і є. Але зрозумійте, що показують – те й дивляться. Насправді кіно – це дуже цікава субстанція. Для мене кіно завжди буде не «милом», а справді великим і глибоким мистецтвом. Кіно має бути різножанровим. І екшени, і комедії, і музичні, і романтичні фільми хороші по-своєму.
- Скажіть, на Ваш погляд, які вітчизняні фільми можна назвати національним надбанням? Роботи яких майстрів можуть скласти Золоту колекцію України?
- Таких багато. Зокрема, це картини періоду українського поетичного кіно. Чого тільки варті «Тіні забутих предків»! Роботи Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука – це історія кіно.
- А із сучасників можете когось назвати?
- Непросте питання. Те, що знімається сьогодні, важко назвати повноцінним українським кіно, оскільки все робиться у співпраці. Останнім часом це колективна продукція. Сподіваюся, що повернуться часи, коли кіностудія імені Довженка запрацює на повну потужність і стане видавати український якісний продукт. А мені на це ваше запитання доведеться відповідати довго і слідкувати, щоб не забути когось назвати. Я щиро на це сподіваюся. Зараз же не знаю, що відбувається. Парадокс – країна стає незалежною, а кіно зникає...
- Скажіть, якби з'явилася можливість, які із творів Ви б екранізували?
- Ой, Господи, стільки матеріалу! Він під ногами! Насамперед я б екранізував «Енеїду». Що ще? У мене є книга «Антологія українського жаху». У ній зібрані твори, починаючи від Миколи Гоголя і закінчуючи сучасними українськими письменниками. Трилери, жахи, фолк, відьми, чаклуни – це дуже цікаво. У нас же цей величезний пласт не зачіпають, а дійсно знімають якесь неякісне «мило». Прикро.
- Якщо таке кіно зняти, воно буде цікаве не тільки в Україні...
- Звичайно! Таке кіно було б затребуваним і в Україні, і далеко за її межами. Я більш ніж упевнений у цьому.
- Остапе Богдановичу, для Вас творчість – це і сім'я.
- Так. Династія.
- Ваш син Дмитро теж пішов у мистецтво. Як Ви ставитеся до вибору сина?
- Я не прихильник того, щоб говорити дітям, куди і чому їм потрібно йти. Вони самі повинні вибирати. Мій син вибрав свою професію. І я тут можу сказати тільки одне: дай Боже, удачі!
- А які вони, сучасні молоді актори?
- Зовсім інші.
- Кращі чи гірші представників старої школи?
- Сказати, що вони гірші – неправильно. Вони кардинально інші. Але чесно скажу, часом мені дещо у них не зовсім подобається.
- Що саме?
- Вони хочуть все і відразу. А так не буває. Потрібно працювати.
- Як казав класик, весь світ театр, а люди у ньому актори. Давайте уявімо, що наша країна – це великий театр «Україна». Як Ви оціните роботу наших «режисерів», «сценаристів», «акторів» і «глядачів»?
- Знаєте, тут, як і у будь-якому театрі, є хороші постановки, є – не дуже. Україна, як театр, різна і, напевно, тому дуже цікава. В Україні справді цікаво жити. У нас дуже різні люди, різноманітні «режисери» і «актори». І «глядач» на кожній «виставі» інший. Це потрібно розуміти і пам'ятати.
- Яке майбутнє у нашої держави? Трагікомедія?
- Не знаю навіть. Жанри переплітаються. Думаю, що майбутнє України – це позитивний жанр. Хитросплетіння підуть у минуле, і якщо говорити про Україну як про фільм, то в анонсі про її майбутнє напишуть: «Для сімейного перегляду». Дай Боже, все буде добре. Я щиро вірю у це.
Українська школа кінематографу – це окреме, яскраве і неповторне явище світової культури. Імена Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука знали, знають і знатимуть в усьому світі. Але вони – вже історія... А от сучасне українське кіно переживає не найкращі часи. Про те, чому все так, як виправити ситуацію і чи може Україна заявити про себе у світовому кінематографі, в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповів відомий український актор театру і кіно Остап Ступка.
- Остапе Богдановичу, зовсім недавно Україна святкувала День українського кіно. Скажіть, будь ласка, на Вашу думку, сьогодні це свято чи поминки?
- Поминки чи свято? Навіть не знаю… Скажу так: дуже хочеться вірити, що це все ж свято.
- Не мені Вам розповідати, у якому стані сьогодні сучасне українське кіно. Чому все так сумно?
- Розумієте, кіно потрібна підтримка, державна підтримка. На одних спонсорських грошах далеко не заїдеш. Щоб далеко не ходити, давайте подивимося, як йдуть справи у наших сусідів, у Російській Федерації. Там є державна програма, Фонд підтримки кінематографії РФ.
Я знаю, що і у нас почали приділяти увагу кінематографу на державному рівні: Кабінет Міністрів України виділив сім мільйонів гривень на створення і розповсюдження національних фільмів. Хтось казав, що буде більше – 150 млн, але і ці сім – уже щось. Принаймні, можна знімати. Так що надія є, і національне українське кіно буде.
- Ви згодні, що для більшості українців «кіно» – це «мильні опери», дешеві детективні серіали, екшени і блокбастери без сюжету і моралі?
- Можливо, для молодого покоління так воно і є. Але зрозумійте, що показують – те й дивляться. Насправді кіно – це дуже цікава субстанція. Для мене кіно завжди буде не «милом», а справді великим і глибоким мистецтвом. Кіно має бути різножанровим. І екшени, і комедії, і музичні, і романтичні фільми хороші по-своєму.
- Скажіть, на Ваш погляд, які вітчизняні фільми можна назвати національним надбанням? Роботи яких майстрів можуть скласти Золоту колекцію України?
- Таких багато. Зокрема, це картини періоду українського поетичного кіно. Чого тільки варті «Тіні забутих предків»! Роботи Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука – це історія кіно.
- А із сучасників можете когось назвати?
- Непросте питання. Те, що знімається сьогодні, важко назвати повноцінним українським кіно, оскільки все робиться у співпраці. Останнім часом це колективна продукція. Сподіваюся, що повернуться часи, коли кіностудія імені Довженка запрацює на повну потужність і стане видавати український якісний продукт. А мені на це ваше запитання доведеться відповідати довго і слідкувати, щоб не забути когось назвати. Я щиро на це сподіваюся. Зараз же не знаю, що відбувається. Парадокс – країна стає незалежною, а кіно зникає...
- Скажіть, якби з'явилася можливість, які із творів Ви б екранізували?
- Ой, Господи, стільки матеріалу! Він під ногами! Насамперед я б екранізував «Енеїду». Що ще? У мене є книга «Антологія українського жаху». У ній зібрані твори, починаючи від Миколи Гоголя і закінчуючи сучасними українськими письменниками. Трилери, жахи, фолк, відьми, чаклуни – це дуже цікаво. У нас же цей величезний пласт не зачіпають, а дійсно знімають якесь неякісне «мило». Прикро.
- Якщо таке кіно зняти, воно буде цікаве не тільки в Україні...
- Звичайно! Таке кіно було б затребуваним і в Україні, і далеко за її межами. Я більш ніж упевнений у цьому.
- Остапе Богдановичу, для Вас творчість – це і сім'я.
- Так. Династія.
- Ваш син Дмитро теж пішов у мистецтво. Як Ви ставитеся до вибору сина?
- Я не прихильник того, щоб говорити дітям, куди і чому їм потрібно йти. Вони самі повинні вибирати. Мій син вибрав свою професію. І я тут можу сказати тільки одне: дай Боже, удачі!
- А які вони, сучасні молоді актори?
- Зовсім інші.
- Кращі чи гірші представників старої школи?
- Сказати, що вони гірші – неправильно. Вони кардинально інші. Але чесно скажу, часом мені дещо у них не зовсім подобається.
- Що саме?
- Вони хочуть все і відразу. А так не буває. Потрібно працювати.
- Як казав класик, весь світ театр, а люди у ньому актори. Давайте уявімо, що наша країна – це великий театр «Україна». Як Ви оціните роботу наших «режисерів», «сценаристів», «акторів» і «глядачів»?
- Знаєте, тут, як і у будь-якому театрі, є хороші постановки, є – не дуже. Україна, як театр, різна і, напевно, тому дуже цікава. В Україні справді цікаво жити. У нас дуже різні люди, різноманітні «режисери» і «актори». І «глядач» на кожній «виставі» інший. Це потрібно розуміти і пам'ятати.
- Яке майбутнє у нашої держави? Трагікомедія?
- Не знаю навіть. Жанри переплітаються. Думаю, що майбутнє України – це позитивний жанр. Хитросплетіння підуть у минуле, і якщо говорити про Україну як про фільм, то в анонсі про її майбутнє напишуть: «Для сімейного перегляду». Дай Боже, все буде добре. Я щиро вірю у це.
Джерело: Gazeta.ua
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Оголошення
10:49, 13 листопада
4
13:18, 1 листопада
09:38, Вчора
63
14:23, Вчора
103
live comments feed...