Віра з Тернопілля народилася без рук, але вишиває і дає майстер-класи з макіяжу

Вірити означає жити - це на власному прикладі довела Віра Фещук із села Залісці Шумського району. Як повідомляє ТВ4, дДівчина народилася без рук та з однією коротшою ногою. І попри це боролася за життя, вірила в Бога, в себе, в свої сили. Зараз Віра все робить ногами: пере, прасує, пише, вишиває.

А на макіяж до Віри приходять мало не всі дівчата із Залісців. У сім'ї Фещуків п'ятеро дітей. У них є і Віра і Надія і Любов. Сьогодні у сестер день Ангела, бо саме тридцятого вересня християни відзначають Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. А у Віри Фещук перед весільні клопоти. Наприкінці жовтня дівчина виходить заміж.

Коли у сім'ї Фещуків із села Залісці Шумського району народилася довгоочікувана п'ята дитина, батьки одразу ж вирішили назвати дівчинку Вірою, бо в них вже були Надія і Любов. І хоч мама у сім'ї - Антоніна, деколи її жартома називають Софією.

Віра народилася без рук та з однією коротшою ногою. Лікарі пропонували матері відмовитися від немовляти. Але батьки попри труднощі виховали дівчинку у любові та турботі. Медики, пригадує мама Віри, казали, що дівчинка ні ходити, ні говорити не зможе. Віра справді не ходила до трьох років. А потім стала на ноги. Зараз Віра все робить ногами: чистить картоплю, пише, пере, прасує. Улюблене заняття дівчини - вишивання.

- Вишиваю вже з семи років, - згадує Віра. - Вишиваю рушники, салфетки, на подушки наволочки. Вишивати навчилася, дивилася як мама вишиває, але спеціально мене ніхто не вчив, я навчилася сама. Навчилася кольори підбирати, візерунки складати. Найбільше мені подобається вишивати рушники на образи.

Коли Віра підросла, її запропонували зробити протез на ногу. За нього, пригадує мама Віри, Антоніна Фещук, довелося заплатити близько шести тисяч. Тоді сім'ї допомогла зібрати гроші громада села Залісці. Далі Вірі запропонували зробити протези й на руки, але дівчина відмовилася.

Антоніна ФЕЩУК, мама Віри, ділиться спогадами:

- Лікар вийшов, виніс протези, такі, як для форми, вона подивилася, розплакалася і каже: "Мені їх не треба". Я їй кажу, - положеш собі в сараї, а вона каже - не хочу і все, їдьмо додому. Так ми і приїхали і "дали боки".

Віра навчалася вдома. Здобула середню освіту, вчитися у вузі дівчина зараз не може, бо треба, щоб хтось її постійно супроводжував і допомагав. Віра пише ногами так, що не кожен зміг би написати руками. Вже більше року Віра дає майстер-класи з макіяжу. До неї приходять мало не всі дівчата з села Залісці. А ще одне її захоплення - рослини, Віра навчилася самостійно доглядати за ними.

Тільки Божа сила та воля дали Вірі можливість жити, творити, дали мудрість та талант, переконана мама дівчини. Ісус Христос часто говорив зціленим: "Віра твоя - спасла тебе", так йдеться у Євангелії. Віра ж ніколи не падала духом, і вкотре переконувалась: віра допомагає людині жити, дає сили і дарує надію.

Мати розповідає:

- Я до неї не раз кажу: "Є люди з руками, ногами, але вони багато чого не вміють, що ти робиш ногами". Вона не падала духом, мала багато друзів, вже потім почали до нас із Америки писати і з Бельгії давали поміч. І онуків всіх повигляджувала вона. І старшої дочки дітей гляділа і меншої. Виймала з каляски зубами. Візьме в зуби пеленку, вийняла, накормила. Все робила як має бути.

Зараз у Віри чимало клопотів. Дівчина готується до весілля. З нареченим Петром Віра знайома з дитинства, бо живуть молодята по-сусідству. Зустрічаються вже п'ять років. А весілля планують відгуляти двадцять третього жовтня.

Розповідає Віра:

- Полюбила я його через те, що він дійсно мене любить таку, яка я є. Він мене любить не за щось, а просто любить мене таку, яка я є.

Петро підтвержує:

- Я дійсно люблю її такою, яка вона є. І буду любити. Бо де б не побував, були так само різні дівчата, але то не то. Полюбив саме її дійсно.

Весільне плаття Віра ще не обрала. Каже, для неї знайти одяг не так вже і легко. Весільний рушник Віра не вишиватиме, планує його купити. Наразі вдома у сім'ї Фещуків активно готуються до весілля.

Віра збирається в Тернопіль за покупками:

- Молодого вже вбрали. Купили, костюма, образи, дружкам я покупувала лєнти, квіти. А собі ще нічого не купувала, вже з неділі поїду в Тернопіль купувати.

Мати перераховує:

- Треба буде ще попідбілювати трошки. Ну і треба буде вже готуватися, Треба буде вже їхати в ресторан робити замовлення. А так далі поросятко колоти, качки рубати. Та й так помаленько і дні за днями пролетять.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Ростич Людмила (заполните поля: телефон, email, дату рождения, фото)