2 долари за добу: тернопільські пенсіонери знаходяться за межею абсолютної бідності

Сьогодні День захисту людей похилого віку. Якщо можна так сказати, то це свято ще й має підзаголовок – Всесвітній день розповсюдження інформації про зловживання стосовно літніх людей.

Напевно саме тому мені дуже захотілося сьогодні розповсюдити інформацію про зловживання українського уряду щодо наших співвітчизників, яким таки вдалося дотягнути до похилого віку.

Сьогодні на Тернопільщині є трохи більше 300 тисяч пенсіонерів. Середня пенсія складає 1300 гривень і ще там зовсім трішки копійок. Зрозуміло, що більшість пенсіонерів отримує меншу суму. Хоча є і такі, яким держава виплачує більше, але їх надто вже мало. Але щоб не ускладнювати наші подальші розрахунки, ми візьмемо за основу саме цю цифру. Тільки калькулятор увімкнемо трошки пізніше, пише видання «Акценти. Сьогодні».

А зараз короткий екскурс в історію.

Тернополянка Ірина Володимирівна Курпіль ось уже вісім років на пенсії. Жінка є завзятою дачницею і веде щоденник, в якому записує, що коли посіяла-посадила, що коли зійшло, якою була погода того чи іншого дня. А поміж цими рядочками, присвяченими дачним турботам, інколи занотовує і певні події з життя держави.  А ось тепер прийшов час взятися за калькулятор. Після нескладних підрахунків з’ясував, що на день наші пенсіонери можуть дозволити собі витратити 2 долари. А Світовий банк порогом абсолютної бідності вважає існування за 1,25 доларів на добу. Як бачимо до абсолюту ми нібито все ще не дотягуємо. Ось тільки тут є один нюанс – Світовий банк вважає, що ці гроші повинні витрачатися винятково на їжу. А оплата комунальних послуг, транспортні витрати, придбання одягу і ліків сюди не входять.

Отже, наші пенсіонери все ж таки знаходяться за межею абсолютної бідності.

«Жити практично не можливо. — ділиться наболілим все та ж Ірина Володимирівна, — Але і вмерти страшно –  не знаю чи буде мене за що поховати. Якби не дача,  взагалі не знаю,  як би зводила кінці з кінцями. Добре, що хоч вся городина своя, нічого не доводиться купувати. Але після того,  як підняли ціни на проїзд, а мені до дачі потрібно добиратися з двома пересадками, виходить 12 гривень в обидва боки, тепер доводиться думати чи на дачу поїхати чи хліба купити. Масла не куштувала вже давно, інколи купую спред. Раніше любила кефір до картоплі, а тепер це для мене розкіш…»

У жительки Чортківського району Ольги Михайлівни Ревеги дещо інші турботи. Її господарство  прямо під вікнами і на дорогу витрачатися не доводиться. Та й взагалі у селі ніби і трохи легше жити – маєш якусь курку, тут тобі і яйця, і м’ясо. А якщо хто тримає ще й кабанчика чи корову, то не лише сім’ю можна забезпечувати, але й продавши надлишок,  ще й заробити так-сяку копійчину.

«З роками з’явилося багато хронічних хвороб, — скаржиться Ольга Михайлівна, — діабет другого ступеня, високий тиск. Сьогодні чи не всю пенсію витрачаю на ліки. Але зараз ще куди не йшло. А ось після того,  як підняли ціну на газ, навіть уявити страшно,  що буде взимку. Вже підрахувала, що пенсії не вистачить щоб заплатити за тепло.

…Доведеться, напевно, стару грубку перепрошувати. Добре, що хоч залишилася і буду палити дровами…»

Як бачимо, чи у місті, чи у селі  наші пенсіонери таки потребують захисту. Шкода лише, що урядовці цього ніяк не можуть не можуть зрозуміти. Можливо через те, що дозволяють собі витрачати на добу значно більше,  ніж 2 долари.