• Головна
  • Міномети, окопи, бліндажі: 23-річний вояк з Тернопільщини розповів про зону АТО
18:30, 19 серпня 2015 р.

Міномети, окопи, бліндажі: 23-річний вояк з Тернопільщини розповів про зону АТО

«На війні буває лише мить, коли ти ухилився або не встиг, - і все… Пронизливе завивання мінометних мін дає ще якусь можливість за 3-4 секунди сховатися в окопах, бліндажі чи просто у заглибині землі, тяжкі звуки, як з металевої діжі, крупнокаліберної артилерії беззвучні у польоті та найбільш небезпечні за своєю руйнівною силою постріли з танків та «Градів».

Останні воїни розрізняють, якщо спостерігачі не помітили серій по 10, 20 – 40 спалахів-пострілів, лише за частими зривами, які накривають землю густо-густо. А навколо стоїть кислий сморід порохових газів, їдкий чорний дим їсть очі, кулі та осколки літають бджолиними роями і збивають, прострілюють зелене листя дерев, яке опадає, кружляючи в якомусь фантастичному танці», пише Номер один

Дебальцевського котла, як такого, не було

Таке довелося пізнати на другий день своєї війни і свого бойового «хрещення» 23-річному Ігорю Музиці із с. Озеряни, що неподалік Борщева. Це було 4 вересня 2014 року на полях за 3-4 км від м. Попасна Донецької області, куди на нові, ніким ще не облаштовані до того позиції прибув солдат зі своїм підрозділом у складі 128-ої гірсько-піхотної бригади. І хоч Ігор з 19 років пройшов строкову службу в ЗСУ та пішов на війну з 3-ю хвилею мобілізації після навчання на полігоні поблизу Ужгорода та отримання військової спеціальності механіка-водія БМП-1 і БМП-2, йому, як і багатьом солдатам, довелося отак відразу сприймати війну, якою вона є. Перший бій тривав недовго, розповідає бувалий боєць Ігор Музика, який прослужив ось уже рік. Того разу сепаратисти активно та щільно перевіряли бійців нової позиції на міцність і били лише зі всіх видів стрілецької зброї та, отримавши значної прочуханки від ЗУ-23 роти вогневої підтримки, відійшли.

10 жовтня 2014 року підрозділ Ігоря передислокували під Дебальцеве. Це відбулося тому, що комбриг вирішив зібрати всі підрозділи докупи, щоб можна було ними злагоджено керувати, бо до того бригада була розтягнута. Солдат каже, що, на його погляд, Дебальцевського котла, як такого, не було, все ж були з нього декілька вузьких проходів-перешийків. І хоч вони були під постійними обстрілами ворогів, з них можна було вийти, що в ті часи і зробила більшість українського війська. Біля одного такого «перешийку» і базувався підрозділ Ігоря. За розповіддю воїна, м. Дебальцеве тоді було досить добре укріплене нашими військами, проте заміни особового складу довгий час не було, військова техніка також не обновлювалася. Сепаратисти ж отримували постійно від Росії нову техніку і боєприпаси й гатили рясно по місту зі всіх видів тяжкої зброї, крім того, активно працювали їхні диверсійні групи, роль яких була ще й розвідувальна.

– Отак вони нас тоді виснажили, – розповідає солдат, – і потім завдали масованого нищівного удару. Нам тоді бракувало нової техніки, стара виходила з ладу через значні пошкодження або й просто вичерпувався їхній ресурс служби. Наприклад, наші САУ працювали тоді понад свою потужність і кожна установка випускала по 300-400 снарядів за добу, що значно перевищувало норму. І про це та багато іншого сепаратистська розвідка знала, також їм передавали інформацію місцеві зрадники у нашому тилу. Знали вони і про те, що наші бійці стояли там від вересня 2014 року по січень 2015 без ротації, були виснажені і фізично, і морально-психологічно, давалися взнаки і поранення, й хвороби. Через ці всі перипетії боєздатність нашого війська падала, знижувалась щодня. І вороги вдало розрахували час свого наступу, коли у нас ще не почалася ротація з 4-ю хвилею мобілізації, коли військо виснажилося. На мою думку, коли сепаратисти вже навіть захопили місто, нам необхідно було не давати їм там якомога довше закріпитися, тим паче, відновити шляхи та комунікації, і це потрібно було робити обстрілами артилерії перш за все.

«Лапані» шкодять на передовій

Нарешті на Різдвяні свята Ігорю Музиці дали відпустку.

– До речі, коли я відпочивав від тих всіх незгод війни, про мене написала місцева районка, а після публікації зателефонував депутат ВР Олег Барна. Він почав мені дорікати, що я дав таку інформацію, оприлюднення якої, за його словами, шкодить плану мобілізації й чоловіки не хочуть йти до армії. Це при тому, що пан депутат не запитав мене, хоч би заради ввічливості, про здоров’я, чи не потребуємо я і мої земляки чогось, взагалі – переважали лише амбіції. Та я йому нагадав, що він обіцяв нам, усім воїнам АТО Тернопільщини,  під час своєї передвиборчої кампанії, але нічогісінько з того не виконав. Та Бог з ним, – каже вояк.

Далі Ігор висловлює свою думку щодо мобілізації і говорить, що серед них, солдатів, є багато таких, які не були в армії до війни, не знали військової справи, але мають надзвичайне бажання захищати Батьківщину, швидко вчаться. Одним з таких був однополчанин Ігоря з Теребовлянщини - покійний Володимир Питак, якого пізніше було посмертно нагороджено орденом за мужність ІІІ ступеня.

«Інші ж солдати, – каже воїн, – так звані «лапані», які через своє боягузство всіляко ухиляються від армії, на війні лише шкодять нам, у кращому випадку заважають, навіть полишають самовільно частини, за що потрапляють під кримінал. А ще на них у бою немає надії, вони думають, як би то лишень самим вижити. На щастя, таких є небагато, проте подібних потрібно ще у цивільному житті вчити розуму і стійкості, любові до Вітчизни та робити так, щоб військо не було їм карою. От саме через ту «кару» і немає набору, влада та військове керівництво шукають причину лише у простих наших хлопцях із сіл та міст і нічого не роблять самі для їх виховання, підготовки в дусі патріотизму. Тому через брак мобілізованих нам доводиться довше служити, ніж рік, напевно, допоки не «налапають» нових «відважних» вояків», – невесело зітхає Ігор.

Нині солдат знаходиться у відпустці й каже, що їх відправили «від гріха подалі», щоб не задавали лишніх запитань командуванню, типу «коли?», «скільки ж часу ще служити?». Ось такі солдати, як Ігор, тепер і чекають з моря погоди вдома, а інші продовжують воювати.

Контузило під Аджарівкою

Ще солдат розповів про один визначний бій, в якому брав участь. Після боїв за висоту 307,5 м, що на північний захід від Дебальцевого, підрозділ, в якому служив Ігор Музика, дещо реформували, дали нову БМП, забезпечили боєприпасами та на чолі з командиром відправили на заміну іншого підрозділу, де було багато поранених хлопців. Усе те відбувалося у так званому Дебальцевському котлі. Далі солдат розповідає: «Добиралися до пункту призначення польовими дорогами і просто полями, вся ця місцевість наскрізь прострілювалася сепаратистами. Так вийшло, що виїхали не туди, де треба, перед самою Аджарівкою, дуже близько до позицій ворога. Дороги були малознайомі, про їх стан ніхто не знав, а тут ще й вогонь посилився, бо нас помітили. Збільшили швидкість нашого багатоцільового легкоброньованого тягача до максимуму, щоб тяжче було у нас вцілити. З такою швидкістю пильність за дорогою була втрачена, і тут… вибух, вогонь, земля піднялася, зашкварчали осколки навкруги, підірвалися танки на протитанковій міні. Одного солдата відразу вбило, двох, у тому числі й мене, добряче контузило, а ще одному роздробило стопи ніг. Мене відправили до Артемівського шпиталю, потім - у Харків, а далі таких як я відіслали за місцем прописки, бо в шпиталі бракувало місць. Так як у Тернополі немає військового шпиталю,  я потрапив у Чернівці. Далі 10 днів лікування, 15 днів реабілітації і ще 10 – у тернопільській лікарні».

Останній місяць з 28 квітня підрозділ Ігоря стояв вище м. Станиця Луганська, за 0,7 – 5 км від російського кордону. Солдат каже, що там уже було спокійно, лише російські літаки нишпорили понад лінією кордону і час від часу ворожі розвідувальні дрони залітали. Але далі від Станиці Луганської до м. Щастя, де стоять інші батальйони 128-ої гірсько-піхотної бригади, ворожі обстріли не припиняються.

Ігор зауважує, що відчуває наслідки контузії лише під час великих обстрілів, тоді шум у вухах переростає у сильний головний біль, відчуває, що тіло вже не те, що до поранення.

А вдома йому з рідними та близькими добре, погано наодинці, тоді спливають спогади та картини війни, обличчя загиблих і понівечених війною побратимів…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Міномети #окопи #бліндажі: вояк #Тернопільщина #зона АТО

Коментарі

ТОП новини
"Штам "Дельта" почав "обвалювати" симптоми, це вже нова хвороба": лікарка про тромбози та інші особливості недуги
"Жахливий факт про штам "Дельта", імунна система у пастці": медики про друге зараження у дітей і дорослих
"Жахлива помилка, пацієнти кусають лікті": медик про штам "Дельта" і його "полювання" на конкретну групу людей
"Викликає "обманні" симптоми, люди не знають про близькість трагедії": лікарка про штам "Дельта" і його нову стратегію
Оголошення
live comments feed...